Молодий священик був дуже розчарованим в людях. Особливо гірко йому було перед Великоднем. Боліло їхнє небажання бачити свої помилки. Нерозкаяння.
Перед очима стояли кадри з фільму “Страсті Христові”. І за цих людей Його розп`яли?!.. І ще історія з батьком..
Батько теж був священиком. Хорошим. особливим. Його справді поважали. В день, коли батька не стало, його світ перевернувся. Він тоді ще був дитиною. Та був впевнений, що в смерті батька винні люди з іншої конфесії. Там був затяжний багаторічний конфлікт. Що вони його довели..
Священикові здавалося, що люди готові на все. На той момент вони стали для нього сукупністю гріхів, у яких сповідалися. Йому не хотілося працювати над собою заради цих людей. Такими вони йому тоді бачилися. Це неминуче позначилося на його самопочутті. Почало давати знати про себе серце. З`явилася задишка.
Того дня на Літургії людей зібралося небагато. Його проповідь була повною болючого осуду. Присутні приклалися до Хреста. Він увішов до вівтаря і зачинив Врата. Через якийсь час відчув, що в храмі ще хтось є, окрім нього.
Визирнув і побачив, що нього чекає дівчина. Чи молода жінка. Важко було сказати одразу. Він підійшов та привітався. Її слова шокували його:
- Вірте в людей.
Священик подумав, що недобре почув, тож перепитав: - Чи вірю я в людей?
- Ні, вірте в людей!
- Та вірю я, – з легкою зверхністю сказав він, – І Бог в нас вірить.
- Вірте більше. Що в них є щось світле, – говорила палко, гаряче. І після паузи додала. – Бо якщо ми з вами не будемо вірити, то хто тоді буде?
В ньому щось розтануло. Він почувався збентеженим, але на душі стало чомусь тепло. Посміхнувся і сказав? - Добре.
Якийсь час розмова крутилася в голові. А потім призабулася. Її витіснили повсякденні справи. Звичні почуття до людей повернулися.
Прийшов час відпустки. Він відвідав могилу батька, де не був багато років. Біль повернувся із новою силою. Пік у грудях. Тиснув голову.
По поверненню до храму на нього знову чекала та дивна дівчина. Із розмовою про батька. Спочатку він не знав, як до цього ставитися.
Не зрозумілим було, як вона дізналася про нього всі ті речі. Щось говорила про “бачення”. Як вона це бачила? Та розпитати він не наважився.
Дівчина сказала, що його батько дуже любить його. Хвилюється про нього. І вдячний йому за його молитви. Що у нього все добре. Але прикро за те, що він не приділяв синові достатньо часу. Що йому слід змінити ставлення до людей. Бо те розчарування не дає йому дихати, роз`їдає зсередини. Що йому потрібно знову почати читати Святих Отців. Працювати над собою.
Говорила щось ще. Що не запам`ятав. Якось пропустив поза увагою..
Та головне він почув. Отримав відповіді на питання, які тривалий час його мордували. Батько знає, що він молиться за нього. І любить. І дбає. І знайшов можливість навіть Звідти сказати йому про це..
Рідні і близькі, які вже у засвітах, якщо вам Бог благословив, моліть Бога за нас..
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких.
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Ron Dicianni