Ні дім, ні храм збудований
не можеш записати до своїх здобутків.
То Бог подарував тобі велику милість –
зусиллям рук твоїх і серця його возвівши.
Не ти зціляєш. У такії миті
вчиняє диво Спаситель Неосяжний.
А ти – не більш, ніж свідок,
якому честь випала його побачить.
І не твої слова укріплюють людей.
Стається це лишень тоді,
коли Благодать Святого Духа
тебе торкнула. Мовить через тебе.
А що ж твого?
Визнання щире власного убозства.
Легке, немов зітхання,
Зізнання, що без Бога ти ніщо.
Лиш оболонка.
Вмістилище,
що може сповнюватися Ним.
Ще каяття.
І стогони благальні.
З якими до Нього ти взивав.
Сьогодні й вчора.
А ще твоїми можуть бути
вдячність та смирення.
З якими спроби та випробування
зустрічав.
Та ще Любов.
І милосердне серце.
З яким усе ти людям роздавав.
© Катерина Когут
Ілюстрація Ron Dicciani