До мене Ангел прилітав
в подобі дивної малої.
Я не впізнав його і гнав.
Тож не хотів, щоб був зі мною.
Він впертим був й наполягав.
Я не хотів на нього витрачать часу.
А він ніяк не гамувався
і все показував красу.
Він все ходив за мною тінню.
Підтримував, коли втрачав.
Мені підказував невпинно.
Людей любити научав.
Ще плакав він. Бо я кричав.
Штовхав його. Не хтів почути.
Казав: “Ти не сплітай казок!
Всьго цього не може бути!”
Я нетерпимим був. Жорстоким.
Паплюжив Ангела свого.
І дочекавсь, що Він змирився
й мене залишив одного.
Не знаю, у яких світах
літає той мій Вісник Божий.
З усіх впізнаєте його –
на інших зовсім він не схожий.
Все заглядаю я за ним –
за тою дивною малою.
Вірю чомусь, що не на зовсім лишив.
Що приглядає він за мною..
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Володимира Калініна