Коли починаєш трудитися над своєю Душею, вона стає чутливішою. Починає відчувати більше. Відгукується на речі, які раніше її не хвилювали…
Тож тобі до всього є справа. Починають ставати очевидними хиби та викривлення. В собі, в інших, в світі. Ти більше не можеш заплющувати на них очей, дивитися крізь пальці. Вони болять тобі, сповнюють сумом…
Ти починаєш ставити складні питання. Шукати відповідей. Вглядатися в сутність речей. Перейматися наслідками своїх дій та бездіяльності.
І в якийсь момент просто усвідомлюєш власну відповідальність. Вагомість свого щоденного внеску в загальне Буття. Це відкриється саме собою. Як факт..
Прийде відчуттям, від якого тобі не втекти і не сховатися – кожної секунди ми здійснюємо свій внесок в загальне Добро або в його протилежність. Інших варіантів немає..
Отож все починаєш робити більш свідомо. Зважуєш все, що поширюється через тебе. Замислюєшся над тим, Що підтримуєш в даний момент. Що твориш цієї миті. Перестаєш оглядатися на інших..
Більше не сумніваєшся в тому, що новий день настає тільки тому, що Любові в світі більше, ніж зла. Світла більше, ніж темряви. Хоч на дещицю та більше..
Тож робиш все залежне від себе, щоб збільшити цей зазор. Щоб власним внеском посилити різницю..
Тому нового значення набуває кожна радість. Кожне животворче слово. Кожні люблячі обійми. Кожен добрий вчинок. Кожна щира молитва..
Від кожного з нас залежить, як напишеться цей день..
Богонатхненного всім нам дня! Цілую, лЮблю) 
© Катерина Когут
P.S. Ілюстрація – картина Віктора Брегеди