No Comments

В часи безчасів’я доводиться особливо дбати аби не охолола твоя любов, аби не ослабла твоя віра…

Знайдуться ті, хто затулятиме від тебе сонце. Знайдуться ті, хто шепотітиме, що попереду нічого не чекає. Знайдуться ті, хто переконуватиме, що на нас махнули рукою та втомилися любити. Знайдуться ті, хто допомагатиме бачити в людях лише найгірше. Знайдуться ті, хто прагнутиме перетворити на попелище полум’я твого серця…

Тож в якісь моменти ти можеш відчути, що потребуєш бувати в храмі частіше. Тому знаходиш час. Не даєш упіймати себе щоденній метушні. Розставляєш пріоритети. Визначаєш, що головніше. Вимикаєш телефон – все зачекає, всі зачекають…

Посеред тижня в храмі просторо. Без зусиль концентруєшся на відчуттях. Палахкотять свічки. Згори на тебе дивляться євангелисти. Почуваєшся затишно і світково водночас. Голоси священників, спів хору. Слова молитов сягають купола і опускаються донизу, проходячи крізь тебе…

БЛАГОСЛОВИ, ДУШЕ МОЯ!.. І ти відчуваєш, як очищуєшся… Від інформаційного бруду… Від кіптяви переживань… Від налиплих думок, вражень, історій… Від чужого невірства, своїх і чиїхось сумнівів… Відчуваєш, як починає знову сяяти твоя душа…

ХВАЛИ, ДУШЕ МОЯ!.. І ти оновлюєшся… З’являється реальне відчуття, що клітини. Ні, навіть молекули перегруповуться і виструнчуються в новому порядку. Якомусь дуже правильному. І ти відчуваєш себе сповненим сил, напоєним наснагою, відновленим для своїх Маленьких великих справ…

Можна рушати… Знову поринати у світ… Ні, ще трошки… Лише хвильку… Дякую Тобі! Дякую!..

Катерина Когут, 09.11.2017

Залишити відповідь

Индекс цитирования.