No Comments

Коли починаєш трудитися над своєю Душею, вона стає чутливішою. Починає відчувати більше. Відгукується на речі, які раніше її не хвилювали…
Тож тобі до всього є справа. Починають ставати очевидними хиби та викривлення. В собі, в інших, в світі. Ти більше не можеш заплющувати на них очей, дивитися крізь пальці. Вони болять тобі, сповнюють сумом…
Ти починаєш ставити складні питання. Шукати відповідей. Вглядатися в сутність речей. Перейматися наслідками своїх дій та бездіяльності…
І в якийсь момент просто усвідомлюєш власну відповідальність. Вагомість свого щоденного внеску в загальне Буття. Це відкриється саме собою. Як факт. Прийде відчуттям, від якого тобі не втекти і не сховатися – кожної секунди ми здійснюємо свій внесок в загальне Добро або в його протилежність. Інших варіантів немає. Шальки терезів схиляються в одну чи іншу сторону…
Отож все починаєш робити більш свідомо. Зважуєш все, що поширюється через тебе. Замислюєшся над тим, Що підтримуєш в даний момент. Перестаєш оглядатися на інших…
Тому нового значення набуває кожна посмішка. Кожна радість. Кожне добре слово. Кожне благе діяння. Кожна молитва…
Скільки любові в тому, що говорю зараз? Скільки радості в тому, що роблю в даний момент? Що поширюється через мене зараз в цей світ, в спільний простір? В яку сторону хитне шальки Терезів мій сьогоднішній внесок?..
Катерина Когут, 23.11.2017

Залишити відповідь

Индекс цитирования.