Коли починаєш здобувати власний духовний досвід, тобі перестає бути щось ліньки. З нетерпінням дитини чекаєш недільного ранку чи іншого дня аби відвідати якийсь з храмів. І це стає для тебе справжньою пригодою. Яка збурює твою кров, робить дивовижно живим…
Розчиняються чужі “треба”, “роби так” і “повинен”. Відтепер є тільки власні враження і переживання. І спроби віднайти свій спосіб взаємодії із Силою, що Створила нас…
Починаєш смакувати словами молитов. Серед них трапляються нові для тебе, незрозумілі. Намагаєшся осягнути їх. Добираєш ті з них, які щось чіпляють у твоїй душі. Канонізовані тексти, часом просто виклад власних думок. Ніхто тобі не вказівка – це чуєш лише ти і Той, до кого ти звертаєшся…
Стає неважко стояти на службі. Адже тепер ти – повноцінний учасник дійства. Відчуваєш, набираєшся вражень. Спостерігаєш, пропускаєш крізь себе. Порівнюєш відчуття. Дивишся на всі очі. Слухаєш на всі вуха. Занурюєшся в себе…
І кожен день починає приносити нові відкриття. Кожен день стає сповненим досвіду. Кожен день стає справді прожитим…
Катерина Когут, 2017
P.S. Михайлівський Золотоверхий монастир. Вчорашнє ранкове фото