Жила-була Колисанка. Люляла діточок. Намивала гарних снів та солодких мрій.
Розповідала про Незбагненність світу. Навчала розмовляти з качками та котиками. Відкривала двері в Незвідане, давала необхідне.
А потім сталося з нею нещастя. Аби звести світ, Її використали. Зробили чарами для мозків з серцями.
Приспаність стала ознакою патріотизму, наявність питань – трактувалася зрадою. Ті, хто присягали на вірність, неодмінно демонстрували заплющеність очей. Небажання їх відкривати. Таких заохочували, ставили в приклад.
Завданням колисальників було не давати прокинутися до певного моменту. Доки кат гострить лезо.
Слова мали бути настільки чудесними, щоб не чутно було того моторошного звуку. Ви чули колись як метал скрегоче зубами, бажаючи пошвидше розпочати роботу?
Колисанка воліла піти в небуття. Аби не бути причетною до такого злочину. Вона все життя несла людям відпочинок й розраду. А стала зброєю зведення.
Її ритми, замовляння, повторення ключових фраз – все вкрали!. Обернули проти тих, кого вона огортала колись. Кого пестила для хорошої долі.
Гей, замовкніть, лукавці! Кричала Колисанка. Прокидайтеся, люди! Вас намовили вимостити собі ж гільотину!
Плакала і голосила. Та екрани Її перекрикували. Співаючи своє:
Люди, людоньки, людці,
є на вас всіх папірці,
хто не з нами – проти нас,
тож не включимо в баланс.
Ви погоджуйтесь з усім,
що накажемо – зробіть.
Досить вже вам їсти й пити,
небо наше тут коптити.
Всі питання будуть потім –
зосередьтесь на роботі.
А що меншає так вас –
не турбуйтеся. Не час.
Колисанка воліла щось змінити. Не могла дозволити такому бути. Пішла до Морфея.
Син Гіпноса Її вислухав. Йому чимало хабарів вже назносили, щоби сни стали пастками. Навіть погрожували.
Лихі сили запанували на Землі. Пояснював він Колисанці. Найстрашніше з того, що колись повставало.
З усіх віків зло позбиралося цими, намішалося й разом пішло проти людства. Тому чорно тепер навіть днем.
Він довго бездіяв. Опирався лишень тим, що не давав людям снів зовсім. Робив їх клаптиковими, щоб не пам’яталися.
Та не дарма його маму звати було Ясна. Її колискові він досі згадує, коли хочеться завивати від відчаю.
Любий ти, синочку мій,
спи, солодкий, відпочинь,
вчасно рішення знайдеться,
все погане проминеться.
В найтемнішу злу годину
не самотня є людина.
Сили злі влади не мають,
доки люд це пам’ятає.
Колисанка завсміхалася. Пригадала, як подарувала Ясній цю пісеньку.
Морфей же попросив час подумати. Слід було і людей якось попереджати уві сні, і лихим силам не втрапити передчасно під підозру
© Катерина Когут, 01.11.2023 “Заколисані розуми” з циклу “Легенди землі приречених”
Ілюстрація – паризька скульптура