Осінь вчила мешканців землі приречених важливому. Дерева скидали листя, але не позбувалися власного коріння.
Так природа допомагала їм набувати розрізнення між тимчасовим та Вічним. Плинним та тим, що завжди. Між тим, що слід відпускати, та тим, за що треба триматися якомога дужче.
Від нерозрізнення й пішли їхні численні помилки, котрі призвели до того, що Хранителі світу стали тепер зватися приреченими. Танули щодень. Змешувалися як в кількості, так і в духовній вазі.
Тому і порушено було рівновагу в світі. І тепер це загрожувало людству в цілому.
Темні сили давно шукали ключі доступу до душ людей. До свідомості.
Для цього грали на усіх можливих струнах. Тиснули на болючі точки.
Вони довго вивчали Хранителів світу. Обклалали пастками. В результаті ті забули, що берегли та для чого.
В світі почала прославлятися Смерть в різний спосіб. В музиці, мистецтві, їй присвячувалися навіть свята. Діти добирали собі приладдя для школи зі “скелетиками”. Реклама подавала це як “дуже дотепне”.
Прослава Смерті відбувалася одночасно із атаками на Особливу Добу в році. Добу, коли Народилося Життя. Добу, яку сучасні люди знали як 6 та 7 січня.
Всі можливі ресурси темних було задіяне на те, щоб позбавити людство знання про цю Особливу Добу. Робили це для того, щоб зробити людей в’язнями, щоб нищити їх моровицями, війнами, голодом та стихійними лихами.
Сучасні люди жили у нав’язаному їм безчудесному сірому світі. Така картина їм транслювалася з тим, щоб вони не знали про власні можливості. Інакше як їх було би змушувати приставати на хворі ідеї?
Хранителі світу, допоки берегли для людства Особливу Добу, зберігали дещо дуже важливе. Час для існування світу.
Допоки стояли на варті Особливої Доби, темні сили не могли розгулятися й запаси часу для світу поповнювалися. Коли дали себе спхнути з Особливої Доби, то запаси різко почпли танути, а сам світ – тріщав тепер по швах.
Найгірше було в тому, що Хранителі світу не лише забули, що мали берегти для людства, а тепер були найзатятішими цькувальниками Доби Народження Життя.
Так потрудилися темні сили. Вживаючи ритуали відвороту, коли люблене дією чар стає ненависним. Правлячи темні меси. Втягуючи в сіти людей, заплутуючи їх.
Серця стали зледенілими. Любові в них не стало – виливалася замість пекуча лава гніву та злості.
Темні раділи, бо це значило, що точка невороття для людства та світу невпинно наближалася.
Пританцьовували, підстрибуючи, наспівуючи пісеньку:
Гурк, гурк, гурк,
що ж то за приємний звук?
Світ ламається та люду
більш ніколи тут не буде.
День Народження Життя
вже пішов у небуття.
7-ме січня зневажають –
жити далі не бажають.
Довго ми над тим трудились,
щоби люди розівчились
впізнавати, як чиюсь ходу,
Особливу цю Добу.
Люди темними зробились
і легесенько вловились.
Сіти довго їм плели,
щоби далі не були.
Бачать те, що їх навчили.
своє серце скалічИли.
Поробилися тупі,
тож не знають, що сліпі.
Гурк, гурк, гурк,
що ж то за приємний звук?
Коли темні сили так танцювали, мешканці землі приречених відчували це дивним моторошним відчуттям. Вони втратили духовне чуття, щоб розбирати, що саме наспівується і ким. Та серця їхні стискалися, душі вкривалися сирітками. Хотілося загорнутися в теплу ковдру. Нависання чогось неминучого ставало все відчутнішим.
© Катерина Когут, 02.11.2023 “Пісенька темних” з циклу “Легенди землі приречених”