Дні заметушилися. Забігалися. Заквапилися. Загорталися..
Мчиш з пункту А в пункт Б. І так цілий день – за алфавітом..
Нагромадження подій. Зустрічей. Слів. Тож вирішуєш пройтися. Збавити оберти. Все розкласти по поличках..
Телефонуєш, щоб уточнити деталі. Слухаєш відповідь. Аж раптом хтось бере тебе за руку..
Повертаєш голову і замиловуєшся радісними шоколадними очиськами. Сяючими. Такими, що на пів-обличчя. Твою долоню міцно тримає дівчинка. На вигляд років 5-ти..
Говориш їй “привіт”. Її мама наздоганягає і зі сміхом просить “відпустити чужу тьотю”. Дівча відмовляється і енергійно мотає головою..
Каже “не тьотя. не чужа”. Тож йдеш за ручку із своєю новою подружкою. Мама трохи ніяковіє. Йде поруч. Починає розповідати..