Світ кричав: “Ти не вір!”. Сіяв сумніви. Кпинив: “Як повірити можна в те, що не бачив?”..
Світ волав: “Не надійсь – пропадай!” Вимагав жити так, щоб потІм і траві не рости. Щоб потІм хоч потоп..
Світ ричав: “Не люби!” Світ горланив: “Ненавидь!” Казав, ніби сила й міць лиш у гніві..
Світ гарчав: “Не прощай! Куй з образи меча!” Та лукаво мовчав, що мечем тим поцілиш лиш в себе..
Світ скрипів. Завивав. Гримав. Йойкав. Зіпав..
Він шумів. Він кипів. Різні шоу робив. Закрутився, що мало не впав..
Милувався собою. Далі носа не бачив. То й забув про Творця,
Що мовчки всміхався з тих марних потуг. Посміхався, терпів і чекав..
З Любові чекав..
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Володимира Калініна “Той, Хто Стоїть біля вікна”