Дзеркал він уникав. І через те, що собі не подобався, і через фільми жахів. Та найбільше після того, як одного разу побачив у відображення, як щось майнуло у нього за плечима.
Голос його заспокоїв. Сказав, що то “просто ілюзія оптична”. Але неспокій після того випадку залишився.
Він це пригадав, коли в пошуках розвитку натхнення поліз до другої книжки про казкову дівчинку. Вона якраз опинилася по той бік дзеркала. А йому конче були потрібні ідеї, як ввести людей у стан, коли вони будуть виконувати те, що їм скажуть.
Читав і паралельно нотував й малював схеми. Це було потрібно, аби одразу виробляти одразу план дії. Його годинник цокав все голосніше – він не мав права гаяти жодної миті.
Відзначив, як впливає прочитання абсурдистських віршиків, які подавали як “дещо смішне”. Голова почувалася переповненою й сонною. Дієслова ж влітали прямісінько у підсвідомість – це він вже добре засвоїв.
Починалася “дитяча казочка” з того, що головна героїня прочитавши, говорить вголос, що у неї думки після того аж вирують, але не може збагнути, які саме думки. Лише одне їй ясно – що хтось когось вбив. І потім сюжет різко перескакує, пропихнувши вбивання когось як щось “звичайне”.
Він зупинився. Аби перестати цінувати власне життя, істотки мають взагалі почати ставитися знецінливо до історій про позбавлення життя. Бо інакше їх не переконати, що ідея одночасного вмирання усього світу є чимось прекрасним і епічним. І отак же різко мають перестрибувати розповіді новин та різних тем.
О, взагалі прекрасно!.. Дівчинці кажуть, що життя – це “просто сновидіння”. Геніально! Якщо істоткам вбити це в голови, то вони не будуть дивуватися жодному абсурдові – що не насниться, чи не так? Плюс втрата життя буде видаватися менш драматичною – типу “це ж лише сон скінчився”, типу “що тут такого”.
Потім дівчинку хапає за руку королева і змушує бігти все швидше й швидше. Як виявляється для того, аби просто стояти на місці. Кричить, щоб жодного балакання, а лише несамовито бігла.
Він знову зробив паузу. Це нагадало йому про країни, котрі було зіпхано з Особливих Діб. Їхніх мешканців ставало легко зробити білками в колесі, які влізши в кредити та ідею кар’єрного зростання, не помічали, як пролітали їхні дні й роки. А життя ставало позбавленим сенсу.
Мешканці землі, котра тепер зокрема і його зусиллями, стала зватися “землею приречених”, його завжди бісили. Не лише тим, що завдяки своїм Хранителям світу раз-по-раз обрубували впровадження його ідей. У них було абсолютно інше відчуття часу.
Особливі Доби, віконця у Вічність, не давали розігнати шал. Ті Незбагненні та Страшні для уяви Процеси, котрих допомагали торкатися, робили їх менш вразливими для маніпуляцій. Наділяли знаннями, котрих не можна було прочитати в жодній книзі.
Зокрема і з цієї причини їхні сусіди почали мавпувати з них – щоб теж так могти. Але нічого не виходило, скільки вони не били лобами об підлогу в Особливі Доби. Пізнання Божих Таємниць було можливим лише для чистих сердець. А серця цих були лиховісні й заздрісні.
Ооо, теж клас. Дівчинка зриває запашний очерет, який привабив її око, а їй трапляються ще кращі очеретини, до яких не годна дотягнутися. Вона рве, кидає, рве наступні, не дивлячиь на зірвані. А з’являються все “кращі” та “кращі”.
Так істоток слід втягти в знущальницьку споживальницьку гру, щоби вони більше нічого не помічали. Все нові й нові моделі автівок, гаджетів. Котрі, щойно отримають, в’янутимуть й ставатимуть гіршими, за ті, котрі бачать далі.
Він відзначив, що, як і в першій частині, персонажі й сюжети скидаються на вплив поїдання галюциногенних грибів. Перекидання королеви на вівцю. Супник, з якого дівчинці всміхається обличчя королеви.
Ну, грибочками й рештою “засобів” його цех не здивуєш. Що тільки не застосовували вони для “розширення свідомості” та “посилення креативності”. Він зареготав, згадуючи деяких типу “колег”. І продовжив.
Найбільше його зацікавив персонаж, схожий на яйце. Голова, що говорила. Він затамував подих.
Вау, яйцеподібний змушує означати слова те, що йому заманеться, задля панування над кимось. Підміна понять!.. Псевдоексперти та псевдотлумачі!..
“Щоб встановити свій порядок, слід зруйнувати всі існуючі порядки” – пригадалося йому прочитане в іншому місці. Ось що він робитиме – невтомно знищуватиме зв’язки слів з правдивими сенсами й запускатиме нові, котрі матимуть ілюзію значущих.
Він задоволено відкинувся в кріслі, дивлячись на нотатки. Як же багато роботи і як класно, що потрібні “говіркі голови” вже сидять на грантах його фондів. Це буде зовсім нескладно.
© Катерина Когут, 08.12.2023 “Пошук ідей” з циклу “Легенди землі приречених”