Будинок оргАнної музики. Ніколи не бував тут раніше. Тож не знаєш, чого очікувати..
Мчиш стрімголов. Летиш вихорцем. На тебе чекають..
Концерт вже розпочався. Рондо з Першої симфонії фанфар слухаєш у фойє..
Із тими, хто запізнюється, тут не церемоняться. Права не маєш відволікати музикантів. Наступного разу, будь ласкавий, приходь вчасно..
Зал заповнений. Публіка різна. Чимало поціновувачів. Є і такі, хто тут вперше..
Велична будівля. Милують око вітражі. Торкаєшся до нової для себе культури..
Аж тут Вона!.. Починає лунати Аве Марія. Перші акорди..
Здавалося б просто оргАн і труба. Більше нічого. Та ти одразу пропадаєш для всього світу..
Внутрішньому зорові відкривається побачене творцем цієї Музики..
Душа починає підноситися. Перед нею розкриваються Небеса..
І вона проходить їх одне за одним. Мов долає ступені. Сходить сходинками..
Відчуваєш як попередні змінюються наступними. Аж до Сьомого Неба..
Орган стає фоном. Труба ж – провідником. Проторює шлях. Слугує ниточкою Аріадни..
А Душа все далі і далі від Землі. Все вище і вище..
Ось і воно – Сьоме Небо. Яскраве, навіть сліпуче сонце. Звуки труби заполоняють собою все..
Відчуття дуже повні. На максимумі. На межі можливого..
Не сила перебувати тут довго. Час повертатися..
Спускаєшся неквапно. Труба провадить тебе ніжно. Дбайливо..
Ось вже бачиш зелені луги. І ліси. Річки і озера. Плетиво доріг..
Нарешті м`яко торкаєшся землі..
Через кілька миттєвостей чуєш оплески. Розплющуєш очі. І бачиш, що ти знову в концертному залі. Оновлений, сповнений сил..
Відзначаєш, що твоя мандрівка залишилася непоміченою. Ну, і чудово. Радієш поверненню..
© Катерина Когут
Ілюстрація Ramunas Naumavicius “Коли грають Ангели…”