Вже скучили?.. Нова серія “Хронік зростання архієреїв”. В Постові п’ятниці серіал не транслюється – інше звучання дня.
Починається епізод з того, що показують Богослужіння. Те, як архієрей читає Акафіст.
Камера лине по храму. Вихоплює обличчя. Показує палахкотіння свічок. Аудіоряд – текст перемежований із піснеспівами.
І далі розповідь, що цей архієрей дуже любив свій голос. Його завжди хвалили за артикуляцію, звучання.
Та була одна проблема. Він фактично нічого не відчував від читаного. Іноді бувало, що якийсь рядок відгукувався. Але у більшості – пролітали повз.
Він читав духовну літературу. Як ті чи інші люди проживають такі читання. І хотілося теж щось подібне пережити. Та з післясмаку була лише втома. Хоча присолоджена любуванням голосом.
Одного разу перед сном стало йому особливо дошкульно через те. З тим і провалився у щось типу сновидіння.
І сниться йому, що він йде собі кудись своєю звичною дорогою. І зустрічається із…півнем.
Півень посеред міста – це здатне здивувати і крізь сон. Ще й яскравий такий, задиркуватий. Важко кароч не помітити.
Та на тому не всі дива. Півень йому…каже. Ага, півень в центрі міста і ще й розмовляє.. Отож каже йому:
– Сумний бачу ти. Хочеш про це поговорити? Розповім, в чому твоя проблема. А точніше покажу.
І починає ходити туди-сюди. Задерши клюва. Гордовито так. А потім почав кукурікати. Зупинився і питає:
– Оце ти зараз. Любуєшся власним звучанням. І воно академічно вірне. Але не торкається. Бо в центрі ти, вигляд звучання, а не інші. Не ті, які слухають.
Той тільки хотів гримнути на півня. Що якийсь там земноходний розповчався птаха справді високого літання. Але той продовжив:
– Не ображайся. І я таким був. Та мене змінила зустріч з Петром.
Архієрей дивується:
– З яким Петром??? З нашим??
Півень відповідає:
– З Апостолом Петром. Я заспівав, як завжди. Перший раз. Другий раз. Третій раз. А Петро як заплаче.. І так гірко заплакав, що і я заплакав теж. Аж сам здивувався. На якийсь час аж замовк. Не співав. Аж на третій день знову пролунало моє ку-ку-рі-ку. Бо хотілося Радість сповістити всьому світові.
Замовкає на мить і продовжує:
– Розумієш, тоді я вперше в житті усвідомив, що моє кукурікання здатне розчулювати. Ставати точкою переміни людини. Відкрити сльозами серце, що було самовпевненим.
Архієрей ошелешено мовчав. А півень продовжує:
– І після того мій спів став іншим. Спрямованим на те, щоби це когось перемінило. Зробило кращим. Та виявилося, що не можеш ти преобразити когось, не зростаючи при цьому сам. Тож тепер кожне моє співання означає, що щось змінюється в мені, в інших, в світі.
На цій фразі архієрей прокидається – ще зовсім темно. Згадує сон, дивиться у вікно і наспівує:
– Величає душа моя Господа і зрадів дух мій..
Крупний план. Співає по-іншому. Видно, як очі при цьому тепліють..
І цієї миті..перші промені ранкового Сонця починають розчиняти темряву навкруги..
Далі буде
© Катерина Когут, 04.03.2023