Тарам-там-та-там. Вмощуємося зручніше і дивимося сьогоднішню серію “Хронік зростання архієреїв”.
Кадри з недільної Літургії. Показується передісторія.
Одному архієреєві узявся допомагати потужний меценат. І всі довкола заздрили тому, скільки коштів той вкладав у храм та церковні справи.
Та дуже скоро почалася яскрава демонстрація того, чому Спаситель так чітко інструктував учнів щодо сильних світу, щодо послуговування людським забаганкам, а не Богові. І що призначення Церкви бути над, а не під. Щоби проблеми вирішувалися Божими Способами, а не людськими викрутасами.
Меценат, вважаючи себе босом, почав дозволяти собі роздавати вказівки кліру. Спочатку просто у розмовах. Потім на Богослужіннях, що бачили люди.
Найгірше почалося тоді, коли просто у вівтарі посилався архієреєм на очах у здивованої публіки. Той розгублювався і перетворювався на зашуганого перед директором школи школяра. Але боявся щось сказати спонсорові, щоб не втратити підтримку.
Ситуація загострювалася. Авторитет духовенства різко знижувався. Адже люди бачили повну протилежність того, що їм оголошують істинами.
Архієрей почувався на межі. Тож почав палко молитися. Камера вихоплює ледве помітного Ангела, який ретельно записує, що той говорить. Потім кудись несе записане.
І Господь послав таке вирішення ситуації, яке не міг би вигадати навіть найблискучіший з розумів.
У мецената був онук. Дико розбалуваний. Адже зростав вже в умовах перенасичення.
От він підріс і почав грубіянити. Спочатку батькам. Потім і самому меценатові.
Це пробували якось спустити на гальмах. Але не вийшло. Він обклав діда, якого всі боялися, матом на очах підлеглих. При всьому робочому колективові. Насправді просто гіперболізовано втіливши те ставлення до людей, яке бачив від дорослих вдома.
Той залився багрянцем. Розлютився. Вдарив хлопця і потіг до кабінету.
Радувало лише те, що була п’ятниця. Попереду було два вихідних. Тож сором мав дещо потьмянити. Але особливо це не втішало.
Не знаючи, що робити, меценат сів у автівку і прилетів до храму. Смерчем занісся до кабінету архієрея. Традиційно не стукаючи. Розповів, що сталося.
Камера бере обох крупним планом.
Архієрей подумки перехрестився, попрощався із подальшими надходженнями і каже:
– А Вам він нікого не нагадує?
Той роздратовано:
– Зараз не до загадок. Ледве грець там не вхопив.
Архієрей внутрішньо знову попрощався з щедрими подаяннями:
– Він копіює те, як поводитеся Ви. Батьки. А ось те, як Вам зараз, це я так почуваюся, коли Ви мною посилаєтеся перед іншими.
Той шоковано дивиться на нього і мовчить якийсь час. Потім запитує:
– Це типу карма прилетіла?
Архієрей:
– Ні. Це Господь подав Вам дзеркало. Збільшувальне, щоби краще можна було побачити те, що слід змінювати. З Любові подав. Бо у Нього все з Любові.
Меценат:
– Вибач, що поводився як мудак. Розумієш, я просто так звик. Та справді такого бути не має. З малим що робити? Не можна допустити повторень такого. Що про мене думатимуть?
Архієрей:
– Приведіть його до мене. Колись з дітьми вдавалося.
Далі в серії хлопчик з архієреєм в кабінеті. Дивиться зневажливо:
– Можеш не казати, хто ти. Я тебе знаю. Ти у мого діда на побігеньках. У когось є ручні ховрашки. А у нього ти. Велииикий такий ховрах. Він крутий, бо у нього купа бабла. А бабло керує світом. І він не поважає тих, кого підминає під себе.
Той мить мовчить. Розуміючи, що статусом тут не узяти. Єдиний шанс – бути собою. Щирим, нефальшивим.
– Ти правий. Так і було. І ми вже про це говорили з твоїм дідусем. Що так далі бути не може, бо такі взаємини, якими були наразі, шкодять обом. І нас тепер чекає непростий шлях. Бо змінюватися слід обом.
Хлопчик знизує плечима. Нічого не відповідаючи.
Архієрей продовжує:
– Також ти правий, що він дає кошти на Церкву. Але не від себе самого. Господь зробив його каналом, яким в світ йдуть кошти для різних добрих справ.
Той скривлюється:
– Це типу кур’єр, чи як? Помічник Санти?
Архієрей сміється:
– Нехай буде кур’єр. Божий кур’єр. І кожна людина, коли через її руки робляться хороші речі, то стає Божим кур’єром.
Дивиться на хлопчика:
– Поїдеш зі мною сьогодні в одне місце? Спробуєш себе в такій ролі?
Той дивується, але погоджується.
Наступна сцена – вони в сиротинці. Роздають дітям приблизно його віку різні книжечки, приладдя для малювання, фрукти та солодощі.
Хлопчик спочатку ніяковіє. Бо збентежений тим, що є діти, у яких немає дому, немає родини. Що їх так багато. І що радіють тому, на що би він і оком би не глянув.
Дорогою назад мовчить. Дивиться у вікно. Архієрей поглядає на нього через дзеркало заднього обзору, але нічого не запитує.
Біля храму виходить. Там далі на нього вже чекає дід, щоби забрати додому. Робить кілька кроків, а потім розвертається і підходить до архієрея:
– Чуєш, візьмеш мене туди ще якось? Ти туди часто їздиш?
Той відповідає і обіцяє узяти. Той киває і додає:
– А ти нічого. І не такий безхребетний, яким здавався. Бувай.
Серія завершується, знімаючи як малий біжить до діда. І щось жваво розповідає тому.
Архієрей посміхається. Щиро, не почуваючись приниженим. Розуміючи, що щойно почув найвищий з можливих компліментів.
Камера від’їжджає і показує трьох Ангелів, що дивляться на трьох людей і всміхаються.
Далі буде
© Катерина Когут, 04.03.2023