Засніжений ранок Неділі. Заметіль. Справжнісінька хурделиця..
Рушаєш до Літургії. До особливого храму. Куди приходиш у особливі моменти. І приводиш особливих людей. Якийсь час там не був..
Стоїш перед однією з ікон. На ній Лик Спасителя. Просто Лик. Більш нічого..
Вглядаєшся в Нього. Він вглядається в тебе..
Весь світ зникає для тебе. Ти зникаєш для світу. Час зупиняє свій біг..
Намагаєшся розгадати Його вираз очей. Чи не засмутив ти Його. Чи радіє Він з того, що бачить..
Стоїш відкритою книгою. Не приховуються від Нього ані помисли твої. Ані справи. Ані турботи. Весь, мов на долоні..
Вдивляєшся у найчистіше в світі Дзеркало. Хвилююче це. І водночас спокійно..
Хор співає: БЛАЖЕННІ ЧИСТІЇ СЕРЦЕМ, БО ВОНИ БОГА ПОБАЧАТЬ..
Той, чиєю рукою написано Лик, безсумнівно Його побачив. І зміг відкрити Побачене для інших..
І це допомагає відчувати ту Незбагненну та Недослідиму Присутність. Заради Якої і ходимо ми до храму. Аби Вона перетворювала. Перероджувала нас..
Помічаєш знайомі очі. Твої теж тепліють. Радо вітаєшся..
Виходиш на вулицю. Занурений у відчуте. Аж тут чуєш розмову..
Дві літні жінки. Одна озвучує іншій намір піти до Вечірні. У відповідь чується здивоване: “Невже ти в церкві ще не насиділася сьогодні? Хочеш ще сходити?”.
Без засудження. Чи насмішки. Легке здивування..
Радіється тій розмові. Перший крок зроблено. Відчуто Щось таке, заради Чого варто приходити до храму. Щось таке, Що не знайдеш де-ін-де..
В трамваї чекає чергова несподіванка. Поруч примощуються четверо чоловіків. Ті, що вважаються на узбіччі світу. Збирачі пляшок та паперу..
Пасажири реагують по-різному. Одні відверто бридяться. Інші вмикають ігнор. Ще деякі дивляться з острахом чи співчуттям..
Сам давно припинив дивитися на них з погордою. Пригадується, як один з таких чолов`яг дав тобі урок спражньої людяності. Не показової чи книжної..
Справжньої. Яка перемінила щось важливе в тобі..
Чуєш слово “Причастя”. Дивуєшся. Починаєш прислухатися до розмови..
Розмовляють про необхідність ретельної підготовки до Причастя. Потребу перестати палити. Аби стати готовим спожити Тіло й Кров..
Міркують. Розповідають про власний досвід перебування у храмі. Наводять особливі для них фрагменти Євангеліє..
Якоїсь миті розумієш, що це, можливо, найдуховніше з того, що колись чув!..
Для цих чотирьох то не просто цитати!. Вони тим Словом Живуть!..
Отож ще є ті, хто Його шукають. Хто Його приймає. Хто Його прагне бачити. А, значить, ще можна в нас вірити..
Значить, надія Є.. А коли вже Віра з Надією в наявності, то й Любов беззаперечно Є..
Адже Любов ніколи не перестає!..
А дуб, де приймаємо Його, у кожного свій.. 💖
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Володимира Калініна