Побажання, щоб дитина була чемною, вже стало своєрідною мантрою. Куди не кинь, батьки мріють, щоб діти беззаперечно їх слухалися.
Ок, припустимо, що така мрія збулася. Дитинка слухняна, як той курсор мишки. Сказали “сидіти” – сидить, кажуть “вчитися” – вчиться.
Не лізе, куди не сказали. Лєпота! Ну, просто казка якась!..
Та спробуємо уявити продовження казки – чемнюня дитинка виросла. І от диво – продовжує робити, що кажуть. Без дозволу нічого не бере, не заперечує тощо.
Ви можете уявити керівника із такими рисами? Чи президента власної компанії? Чи, може, художника?.. Лікаря із такими рисами навіть уявляти не раджу)
А коли людина обере собі професію, пов’язану з інноваційними технологіями, хто ж їй підказуватиме,що слід робити/не робити? Це новаторство, прокладання нової стежки. Шлях без жодних маяків, окрім власної думки та відчуттів. А чи просто навчитися їх чути, коли з самого народження вимагали лишень слухатися інших?
Непросте питання, еге ж? Не кваптеся із відповіддю, поміркуйте…
Вуаля!)
© Катерина Когут, 2015