В момент, коли земля кричить і стогне під навалою ворожої люті, говоритимемо про Любов. Не про кохання-зітхання. Про Вічну Життєву Силу.
Про ту Сурму, що спонукає стати до Бою. Про ту Наснагу, що робить невтомними. Про Причину, що не дає опустити рук.
Про Любов нічого не здатні сказати науковці. Це не їхня парафія.
Взагалі тексти про Любов у більшості не вартісні. Немає слів, призначених Її повноцінно описати.
Неможливо Її пояснити. Звідки береться, як виникає. Грім, спалах, журкотіння струмка – це все про Неї. Але не Вона сама.
Більш придатним тут є мистецтво. Художникам, поетам часом вдається вловити ту Незбагненність й Силу Притягнення.
Любов – це, як правило, всупереч. Любов – це вихід за межі себе. Стрибок вище голови.
Щось в тій іншій людині раптом починає апелювати до тебе. Стає викликом зростати.
Стає причиною вміщувати більше. Не через жадібність.
Через відкриття Всесвіту. Власного і ще чийогось.
Любов – не ліплення чогось з когось. Ніколи не ліплення.
Любов – це спонукання до розквіту і здатність дочекатися цвітіння.
Буяння мужності. Буяння жіночності. Вигравання взаємопосилення.
Японські вчителі стрільби з луку вчать дочекатися моменту, коли рука почне сама відкриватися. Бутоном прекрасної квітки. Лопанням шкірки соковитого стиглого плоду.
І ЛЮБОВ потребує вміння чекати. Її плодам потрібен час на дозрівання.
Сучасна ж людина розівчилася чекати. Воліє все і одразу. Тому і стільки розчарувань – бо плоди не встигли дозріти. Тому і не смакують.
Сумбурно? Все на купу?
Вже як вийшло. Про Любов неможливо писати лінійно.
Не хоче знати Вона рамок. Не відомі Їй обмеження чи правила.
Любов Сама Є Найвищим із Законів.
© Катерина Когут, 22.06.2022