“А я всё чаще замечаю, что меня как-будто кто-то подменил. О морях и не мечтаю – телевизер мне природу заменил”. Ех, Матроскін – Матроскін, як же тонко відчула твоя котяча душа сутність проблеми.
І не лише природу замінив, мудрий мій котисько. Весь цей неосяжний світ для нас звузився до його екрану. Він став нашим домашнім улюбленцем, членом сім’ї, декому замінив друзів та знайомих.
Нас зачаровує його безвідмовність – в любий час доби він охоче лиє на нас невичерпно мудрі потоки ріжних порад. Як би не телик, то звідки б ми знали “що робити? що купити? кого і як любити? які плани на завтра мати? яких пісень співати?”. Ми б з вами просто пропали. Добре, що про нас є кому подбати і підказати, правда ж?..
Той, хто живе по той бік екрану, щиро пілкується про нас. Тому показує нам все найжахливіше, що коїться в світі, а коли таких подій бракує – часом вигадує їх. Для нашого з вами блага – щоб ми в жодному разі не розслаблялися. Той, хто керує тим, що показує екран, ніколи нас не надурить – йому можна вірити як нікому. Ще жодного разу не було такого, щоб він поширював неправдиву інформацію чи пробував витягнути гроші з наших кишень, еге ж?..
Завдяки йому ми ніколи не самі у цьому світі. Це пусте, що проживаємо не своє життя, а життя героїв сумнівних серіалів та ток-шоу. Головне, що нам не нудно. Споглядання того, що запопадливо показує нам телик, наповнює наше життя сенсом, голову – думками. Телевізійні голоси повністю замінили нам голос нашої душі, серця, інтуїції тощо. Навіщо намагатися почути Волю чи Підказки Вищих Сил, коли нам все доступно можуть розтовкмачити, так?..
Навіщо нам спілкуватися із реальними людьми – у них буває різний настрій, з ними треба вчитися взаємодіяти, вони далеко не завжди говорять нам приємні речі і роблять те, що ми від них хочемо. Добре, що у нас є улюблені політики, герої мильних опер та різних-там шоу. Вони ніколи нас не зрадять, не скривдять, з ними почуваєшся легко – вони не нависають, їх завжди можна вимкнути.
Головне, що жодного примусу немає у стосунках із телевізором. Ми добровільно і дуже охоче віддаємо йому найцінніше, що маємо, – СВІЙ ЧАС. А те, що він обмежений, це пусте, правда? Головне, не пропустити чергових серій новин,серіалів. Бо як же тоді жити? А завдання, які ми покликані виконати у своєму житті, нехай зачекають. По телику нам же про це ніхто не говорить – значить можна не паритися. Якби це було справді важливо, то той, хто живе по той бік екрану, обов’язково нас про це попередив, еге ж?..
Гарного всім дня)
© Катерина Когут, 2017