Існують ситуації, які насправді потребують миттєвої реакції та швидких рішень. Проте є чимало штучно створених негайностей, про які і буде ця балачка.
Наше виховання багато у чому спрощує завдання різноманітним маніпуляторам. З самого дитинства більшість батьків зводить виховний процес до команд та вимог: “Сядь! Встань! Голос!”
Як заповзяті дресирувальники карають за мокрий килимок чи збиту тарілку.
Тому схильність до негайного виконання чужих вимог, часто неадекватних та необгрунтованих, у нас в крові. Десь на рівні рефлексів. Хтось написав – обов’язково написати відповідь. Телефонують – одразу підняти слухавку. Хочуть образити – образитися.
Та коли закортить чогось більшого, ніж доля собачки Павлова, можна згадати, що ми не підписували жодних контрактів, які б змушували нас до негайного реагування. Поставивши собі таку мету – зруйнувати рефлекси, що позначаються на нас негативно, ми отримаємо більшу свободу дій та незрівнянне відчуття впливу на ситуацію.
Відповім трошки пізніше – поміркую над пропозицією. Поспілкуюся іншим разом – зараз відпочиваю. Закортіло образити – ображатися в мої плани не входить.
Звісно приборкання самодура чи затятого маніпулятора – процес кропіткий та багатоходовий. І відстрочка відповіді – не панацея, проте вельми ефективний перший крок. Зміна звички одразу реагувати на чужі вимоги якісно змінює самопочуття, а також здатна суттєво заощадити нам гроші та сили.
ДЗИНЬ! ДЗИНЬ! ДЗИНЬ! Тримаємося, дорогенькі. Дихаємо глибше. Релаксуємо. Дзинь! Дзинь! Дзинь! Дихаємо вільно і розслаблено. Солодко потягуємося. дзень… дзень… Дзен.
І нехай увесь світ зачекає…
Вуаля!)
© Катерина Когут, 2016