Шлях до храму сьогодні лежить через метро. Прямуєш до центру міста. На Вечірню..
Дорогою думається про різне. Пробігаєш очима кілька непростих днів..
Складні питання. Неідеальні рішення. Обтяжені крила. Відчуття, що світ навалився всім своїм грузом..
Раптом відчуваєш на собі чийсь погляд. Біля дверей стоїть дівча років 7-ми. Кругленька, біленька. Волосся заплетене в “колосок”. Допитливі світло-сірі очиська на півобличчя..
Посміхається тобі. Не губами – всім своїм єством. Дивуєшся. Відводиш очі..
Намагаєшся повернутися до своїх невеселих дум. Та маленька фея настрою не вгамовується. Аж нахиляється, щоб зловити твій погляд. Тішиться, коли всміхаєшся у відповідь..
Відзначаєш, що посмішка починає розповсюджуватися вагоном. Ось чоловік запосміхався. Потім дівчина. І жінка поруч неї..
Виходиш на потрібній станції. День вже хоче перегорнутися. Тяжіє над головами хмарою людських справ. Силою силенною думок та розмов. Невимовною важкістю..
Серед шуму автівок та будівельної техніки раптом вирізняєш передзвін церковних дзвонів. Прямуєш туди..
Центральна ікона прикрашена сьогодні квітами. В повітрі важкий запах лілей. Сягає думка, що так і наші невеселі думи обтяжують простір святині..
Читаються притчі. Слухаєш. Звіряєш з власним досвідом..
Згадуєш колись викритих кощунників. Справді зненавиділи. Сподіваєшся, що відтепер викриватимуться лише мудрі..
Свято Успіння Пресвятої Богородиці спонукає тебе до відкритості. До чесності із самим собою..
Відмотуєш плівку назад. Пригадуєш свої слова та діяння. Віднаходиш, яким з них бракнуло любові. Де серце затьмарили пристрасті. Знаходиш причини..
Іспит душі триває всю службу. Намагаєшся нічого не пропустити. Пірнаєш у найглибші глибини..
Піснеспіви. Єлеопомазання. Благословіння. Виходиш з храму сповненим благодаті. Її багато – вистачить на всіх. Тож набираєш номер, щоб нею поділитися…
Благословенного всім нам нАстрою! Зі Святом!
Цілую, обіймаю) 
😇
💖
✨
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Катерини Бабок