Бувають дні, зіткані із дивовижних розмов. Навіть дивних. Яких ти не плануєш. Кожна з них просто стається..
Всяка з таких розмов лишає по собі слід. Післясмак. Часом осад. Бувають розмови, згадки про які розквітають чарівною квіткою. Неначе трояндою. І їхній аромат сповнює собою твій день..
Маршрут прокладено з вечора. Район ВДНГ. На тебе чекає одна чудова дівчинка. Настя. Настєнька.. Для якої цей відрізок шляху став неподоланним Рубіконом. Неприступним бар`єром. Тож мусиш подолати його зі свого боку. Показати, що він цілком здоланний..
Втрапляєш у пробку. Вимушена зупинка. Маєш збагнути дещо. Почути щось справді важливе. Тож не дратуєшся. Дякуєш за такі моменти..
Потім помічаєш схожий настрій в оточуючих. Люди не скаржаться. Посміхаються одне одному. Поступаються місцем. Незнайомі й незнані стали неначе рідними в звичайнісінькій маршрутці. Не дивуєшся, що подали руку при виході на потрібній зупинці..
Мчиш повз ВДНГ. На тебе вже давно чекають. Крайцем ока помічаєш фонтан і зупиняєшся.. Там лебеді!.. Які ж вони!.. Любуєшся.. Напуваєшся побаченим…
Прямуєш далі і раптом помічаєш – тебе супроводжують метелики. Барвисті махаони. Життєрадісне тріпотіння їхніх крилець сповнює тебе радістю..
Потрібна вулиця. Шукаєш 5-тий будинок. 3-тій є. А де ж той 5-тий?!..
Біля однієї з машин порається чоловік. Вдягненим у футболку із закликом ставати олімпійцями. Підходиш до нього. Запитуєш. Розповідаєш про дівчинку, що на тебе чекає. Пояснюєш, що права не маєш заблукати. Він всміхається. Відкладає свої справи. Дістає карту. Вказує шлях..
Будинок купається в трояндовому розкоші. Милуєшся квітами. Примощуєшся на гойдалці. Дістаєш з рюкзака печиво..
З підїзду виходить дівчинка. Махаєш їй рукою. Вона відповідає. І починає наближатися. Неймовірна схожість із потрібною тобі дівчинкою. Та не вона..
Знайомишся. Виявляється, що її теж звати Настя. І мешкає вона на одному поверсі із тією. В сусідній квартирі..
Відбувається одна з найхимерніших розмов в твоєму житті. Не полишає дивне відчуття, що саме задля цього знайомства ти тут сьогодні опинився. Сподіваєшся заглянути в чисте дзеркало, а ледь не втрапляєш до пастки. Та розмова вартує того. В ній ти знаходиш підказки для допомоги тій – іншій Насті.
Потім стаються інші розмови. Одна за одною. Нанизуються мов намистини на твій день. І ти дякуєш за кожну з них.
Пірнаєш в них. Занурюєшся в кожну. Тому засинаєш одразу. Щойно торкнувшись до пОдушки. Ранком дякуєш за спокійну ніч.
А потім тобі відкривається, чому ця ніч була спокійною)