Якось одну дівчину життя змусило зробити вимушені канікули. Тож руки дійшли до коробок. Що кілька років чекали, доки їх розпакують після переїзду.
Знайшлися різні ріжності. Всілякі листочки. Візитки. Нотатки. Ксерокси та роздруківки з книг.
Під першим стосом забутих важливостей виявилися альбоми зі старими фото. Вагаючись, погладила загрубілу обкладинку. Дівчина не зазирала сюди 12 років. З моменту, коли раптово не стало батька. Його втрата досі боліла.
Зважитися на перегляд було непросто. Та вона пересилила себе.
Побачене збурило спогади. В пам`яті поставали забуті сімейні сцени. Ігри у наздоганялки. У схованки. Ось вона на руках у батька.. Так спокійно в його надійних обіймах. Обидва сміються..
Це щось сколихнуло у грудях. Сльози лилися самі собою. Непомітно для неї. Без зупину..
Згадувалися події різних періодів. Зустріч, яка стала останньою тут. Давно вона до цього не поверталася..
Потім почало думатися про батькову рідню. Вона не бачила їх понад 20 років. Була зовсім маленькою, коли через низку непорозумінь в родині виник конфлікт. І спілкування між рідними обірвалося.
Їй подумалося, де вони зараз?. Чи хотів би її батько, аби вона їх знайшла?.
Ця світлина була особливо вдалою. Дівчина спробувала прочитати відповідь в усміхнених батькових очах. Вони дивилися на неї з теплом. Але мовчали..
Здавалося, пройшла цілісінька Вічність перед тим, як вона продовжила розбір паперів. Відсортовувала цікаве і потрібне від банальної макулатури.
Узяла до рук черговий стосик аркушів. З якого вилетів і впав додолу листочок. Зелений такий. Квадратний. Що там?.
Побачене змусило шалено калататися її серце.. Ім`я та прізвище родича та якийсь номер телефону..
В голові пронісся вир запитань.. Як це взагалі можливо?. Звідки він у неї? Це і є відповідь???
Згадалося, що родич був на похороні батька. Ті події були, мов у тумані. Не дивно, що не пам`яталося..
Дівчина кинулася набирати номер. Він виявився недійсним. Довідкова теж не допомогла. Пройшло багато років. У людей чимало змінилося за той час.
Даних для пошуку було небагато. Вона мало знала про них. А запитати було нікого.
Пошуки нічого не давали. В якийсь момент їй прийшло, що слід молитися за рідних. За всіх. За тих, хто є. І за тих, кого вже немає тут.
Через півтора місяця нарешті вдалося відшукати потрібний телефон!. Їхня розмова відбулася у Лазареву Суботу. Родичі саме були на кладовищі. Впорядковували могилки перед Великоднем.
Дівчина дуже хвилювалася перед розмовою. Та вона пройшла дуже тепло. Родичі відзначили її схожість із батьком. Пригадували різні епізоди з життя. Розповідали зворушливі історії про батька, яких вона не знала.
А потім несподіваний дарунок. Відео з весілля. За кілька днів до того знаменного конфлікту. На ньому всі живі. Радіють. Веселяться.
І раптом – що це?? Тато запрошує її маленьку на танець. Вона не пам`ятала цього. Взагалі..
Батько пильнує, щоб ніхто не штовхнув її. Захищає від усіх. Тримає дбайливо. Обережно. Мов найдорожчий в світі скарб..
Рідні і близькі, які вже у засвітах, якщо вам Бог благословив, моліть Бога за нас..
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких )
© Катерина Когут, 06.05.2019