Дар цього священика проявився вже в ранньому дитинстві. Маленьким він отримав від Бога здатність бачити людський організм як сукупність часточок. І виявляти хворобу на початках – коли прилади ще не здатні зафіксувати проблему.
Та шлях його лежав не до медицини. Улюблений хресний був греко-католицьким священиком. Тож він мріяв піти стопами дядька. Той одразу сказав, що він стане священиком, але православним. Так йому бачиться. Хлопчик дуже засмутився. Нічого не відповів, але вирішив зробити по-своєму. Та коли прийшов час вступу, ситуація склалася таким чином, що їхати йому довелося до православної семінарії.
Це були радянські часи. Тож навчання було не з простих. Семінаристи зазнавали постійних гонінь та знущань від влади і кдбістів, яких приставляли до майбутніх священиків. Особливо звірствував один. Він підіймав їх посеред ночі і змушував до ранку молитися. Стоячи навколішках на бетонній підлозі. “Ану, моліться, попи! Моліться! Чому так тихо молитеся? Де ж ваш Бог?” Міг вдарити в обличчя.
Дивовижно, але саме те нелюдство навчило його молитися. Він пригадував, що в якийсь момент починав сповнюватися якоюсь особливою силою. І ставав невтомним і невразливим до наруги кдбіста. Жодного разу не захворів.
Після закінчення священик почав служити в столиці. Бог дарував йому здатність не лише бачити людські хвороби, а й зцілювати їх силою своєю молитви. Слава про нього дуже швидко розповсюдилася. Настільки багато людей почали до нього звертатися, що в якийсь момент він перевиснажився. Почав хворіти. Вирішив облишити це заняття. І переїхав із сім`єю до глухого села. Де його ніхто не знав. Та дуже скоро люди довідалися, куди він поїхав. І почали приїздити до нього туди.
Він нікому не відмовляв у допомозі. До нього їздили найвищі чини, приходили мешканці села. В тій простій хатині Бог щодня творив його руками дива. Жив дуже скромно. Їздив на звичайній “Таврії”. Любив птаство та звірину. Тому на його подвір`ї можна було побачити і погладити місцевих улюбленців.
Єдиною його вимогою було перед візитом сходити до сповіді та Причастя. Тут він був непохитний. Міг насваритися.
– Чого ви до мене приїхали не посповідавшись? Закрита душа без сповіді. Темна. Нічого не можна в ній побачити. Відповідно і допомогти не можна. Посповідаєтесь – приходіть.
Або:
– Йди ще раз до сповіді. Не повірив тобі священик. Не відкривав ти своєї душі на сповіді. Для годиться сходив. Щоб відчепилися.
Одного разу до нього приїхали люди здалеку. Чоловік з дружиною та бабця – матір жінки. І вирішили схитрувати – навпростець, без сповіді. Типу, як він довідається, ходили чи ні. То ж не видно. А вони приїхали за сотні кілометрів – не відмовить їм.
Він їх завернув з порога. Одразу сказавши, що вони ще жодного разу в житті не сповідалися. Люди стояли шоковані, звідки він довідався?.. Жінка спробувала виправдатися – буцімто через радянську владу звички такої немає. Ходити до церкви, сповідатися. Він різко обірвав її, сказавши що СРСР вже 15 років як немає, а вона продовжує ним прикриватися, щоб нічого не змінювати у своєму житті. І, вказавши на її матір, промовив:
– От їй, наприклад, радянська влада молитися не завадила.
А потім сказав, що бабця може зайти. Оскільки щодня зранку та ввечері молиться. І молитва її справді щира і Богом почута. Присутні здивовано поглянули на бабцю. Ніколи в житті вони не бачили, щоб вона молилася. Бабця ж зашарілася і пояснила, що робила це тихцем, щоб ніхто про те не знав.
Щосуботи він їздив до обласного реанімаційного відділення. Аби там помолитися. Коли він заходив туди, люди зітхали із полегшенням. Отець тут, значить і Бог тут. Значить, НАДІЯ Є..
Вірую, що в Вашому обличчі, отче, люди отримали вірного помічника у часи недуг та хвороб і що молитва Ваша сильна перед Богом, тож помоліться за всiх нас!
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких )
© Катерина Когут, 07.05.2019