Сьогодні в храмах лунає фрагмент Книги Буття про Сотворення Адама і Єви. І це привід дещо сказати.
Зізнаюся, мені рідко “заходять” зображення із цим важливим сюжетом. Бо у більшості це спроба розповісти не розповідаючи.
Є лише одна картина, яка справді відгукується. Зараз її не показуватиму. Трохи пізніше. Вона абсолютно не сексуалізована, проте написана реалістично.
Момент після вигнання з Раю. Вони йдуть дорогою назустріч випробуванням, що на них чекають. Адже не буває історій без випробувань.
Він несе її на руках. Пригорнувши до себе. Вона притулилася до нього. Сильно, правдиво, трепетно.
Але зараз про інше. Чим важлива історія про Адама і Єву?. Звісно там цілий спектр сенсів. Та зараз про один з них.
Він у неї ОДИН. Вона у нього ОДНА. Інших не існує.
Це дороговказ, якими мають бути взаємини. Коли це ТОЙ і ТА, то інші не сприймаються статево. Немає й порівнянь.
Господь Дав і підказки для пошуку кожним і кожної СВОЄЇ людини. Призначеної Богом.
Хвилюють нотки голосу. Погляд. Найменший дотик стає подією. День світлішає. Виникає надих. Можна продовжувати.
Вглядаючись в чужі історії, не написати СВОЄЇ. Кожна історія Любові є унікальною.
І для того, аби вона повноцінно розгорнулася потрібна віра, надія, любов та терпіння. Бо чекати сучасній людині чи не найважче.
Взаємини, як і Літургія, це спільна робота. Тільки в цьому випадкові зусилля ДВОХ. Іноді в поті чола. Не без мук. Але точно із Найвищим з можливих Сенсів.
© Катерина Когут, 01.03.2023