Споконвіку. СПО-КОН-ВІ-КУ. Глузливо вимовив він слово по складах.
Окрім Хранителів світу, котрі кілька разів ламали його плани, він ще ненавидів слово “споконвіку”. Адже воно означало час, коли його ще не було.
З ідеєю існування світу до себе та після себе він був категорично не згоден. Тож все робив задля того, щоби не було ситуації, що його вже тут немає, а інші є. Ходять собі, жирують, веселяться, а його вже і кістки згнили.
Це в тих “казках пастухів” Головний Герой возносився на Небо. Він же туди не збирався. Це останнє місце, куди він хотів.
З дитинства думка про те, що люди – це фігури на шаховій дошці, якими рухає Бог, якими граються Вищі Сили, була йому ненависною. Думка про те, що він – лише часточка якоїсь головоламки, котрої йому не зрозуміти.
Якщо хоч на мить припустити, що Бог існує, то це означало б, що від Нього нікуди не подінешся. Ані на іншу Планету, нікуди. Навіть суїцид виглядає безглуздям в такому випадкові.
НІ!!! Він дасть людям іншу гру. Жодних більше Божих Задумів на Землі. Буде його задум і його сценарій! Разом зі штучним інтелектом вони вигадають дещо куди більш захоплююче.
Досить тут господарювати Тому, Хто, схоже, заради нього і Пальцем ніколи не ворухнув. А він так просив, щоб вибухнула школа чи хоч церква з її лицемірним збіговиськом, де його змушували бути у вільні від ненависної школи дні. Чи щоб батьки кудись поділися. Вони доймали його, такого вищого з народження та особливого, своїми дурними обмеженнями й вимогами.
Його вимоги будуть зовсім іншими! Бо вони будуть ЙОГО! А досконаліших за те, що може вигадати він, бути не може.
Найголовніше – він все буде розуміти. І знати заздалегідь. Коли моровиця, коли війна, коли голод, коли стихійне лихо. Адже сам проставить дати та обсяги жертв. Ще цькуватиме тих, хто буде про щось здогадуватиметься та намагатиметься зіпсувати йому гру.
А краще навіть не просто цькувати. Самому вкидувати деякі напівправди й відверті вигадки. Щоби заплутувати, збивати зі сліду. Щоби пречудова гра, яку він так довго виношував, тривала якомога довше. Аж до загального фіналу для всіх. Він вже бачить цю сцену – НІЧОГО НЕМАЄ. Ефектна крапка в проекті “Людство”.
Він зареготав. Навіть не крапка. НІЩО. Достойна помста Богові за Його недолугі розробки.
Початок покладено – Хранителів світу зведено остаточно. Майже 100 років на них полювали. І лише за його кмітливих ходів вони остаточно перетворилися на рудимент, залишки котрого зараз винищуються війною.
Він знову зареготав. У них аж зуби скреготять зараз на те, що давало їм важелі впливу на ситуацію в світі. Який же він молодець. Як вправно смикав ниточки.
Але це ще не все для них. Тепер вони мають дограти свою ганебну роль до кінця. Щоб люди назавжди забули про існування і Особливих Діб в році, і чудес, і про здатність впливати на події.
Його пішачки будуть геть слабусенькими. Зовсім безпорадними. Загнаними, неначе мишенята, призначення яких досліди чи стати вечерею пітона. Його завжди хвилював їхній писк. Й думка сама – ось щось живе, бачить, відчуває, а за мить стане проковтненою.
Недоістоти, які заселяли його Землю, були гіршими за цих гризунів. Адже значно більше споживали ЙОГО води, ЙОГО кисню.
Він пригадав ікони, де Бога зображують разом із Планетою. Штучний інтелект за мить згенерував йому аналогічну картину з його портретом.
Ось чия це Земля, а не Твоя! Всі вже фактично повністю зневірилися в Тобі. Авторитет для них тепер я!
Він не помітив, що кричить це на повний голос. Як не помічав і сильне хронічне виснаження – неминучий наслідок давання прихистку сутностей, які, діючи через людину, висисають з неї всі соки. Як і багато чого не помічав й не хотів помічати.
Вірив лише в те, що здатен осягнути його розум. Та дуже переоцінював свої розумові здібності. Зокрема й тому, що втратив того, хто не давав спуску його его, хто його врівноважував. Але про це якось іншим разом.
© Катерина Когут, 05.11.2023 “Ще кілька штрихів з портрету” з циклу “Легенди землі приречених”