Рабовласник наставляв свого новітнього колегу. Рабство у 21 столітті мало загорнутися в красиву обгортку, але при тому не позбавитися суті. Тому новорабовласник слухав вельми уважно, не дозволяючи собі ані найменшої неповаги до попередніх поколінь:
– Ти маєш дещо тримати в увазі постійно. Рабів від вільних людей відрізняє відсутність юридичних прав. Мало просто поступово стискати рукавицю й потроху забирати права – має створитися таке інформаційне середовище, за якого людики самі віддаватимуть свої права на свободи, приноситимуть їх на тарілочках й дбатимуть, щоб інших закріпачували теж.
Той занотував і почув далі таке:
– Ваші балакальники з усіх можливих мікрофонів мають говорити про те, як чудово і добре, коли за тебе хтось вирішує й каже, що робити. Як шляхетно і чеснотно поступатися своїми правами. Нехай жонглюють словами, як фокусники яблуками. Роти мають бути роззявленими, а в думках мають виникати картинки із медалями за це та німбами.
Поневолювач продовжив:
– Ваші фільми, ток-шоу мають постійно масажувати сюжети про недолю тих, хто не в стаді. Про те, що такі не виживуть. Про їхню некорисність й егоїзм. Нехай реальні раби сяють респектабельністю з екранів, вражають шатами та цяцьками. А так звані “вільні душі”, позасистемні, хай показуються безгрошівними та невпливовими. Юродивими на маргінесі. Таким, що виконують найнепрестижнішу з робіт, щоб прогодуватися.
Новітній сказав:
– Це вже тривалий час робимо. Селян зображали пропитими нетямущими селюками, то аж побігли позбуватися землі.
Рабовласник засміявся:
– Так, людці понад усе бояться виглядати смішними. Це ви гарно. Понад усе бійтеся розумних рабів. Адже такими важче керувати. А от тими, які себе такими безпідставно вважають, навпаки – дуже просто. Старайтеся зробити їх такими, щоб заледве могли писати, читати й рахувати. Такі ані документів не прочитають, ні обдурити вас не зможуть. І щоб знання у них були такими, з якими нічого не зробиш.
Новітній кивав, погоджуючись.
Далі пролунало:
– Ваші раби мають думати виключно про 3 речі. Думати, що їстимуть, скільки всього ще треба зробити й боятися, що їх покарають за щось. Але щоби вони не помітили такого свого статусу, забезпечте їх примітивними розвагами. Дбайте, щоб вони не апелювали до чогось справжнього – лише щоб сприяли їхній деградації. Краще до рівня амеб чи дресированих пуделів.
Новітній озвався:
– О, тут порядок. Сведри з оленями у оленів. Тільки й роблять, що співають пісеньок з реклами.
Рабовласник зробив знак нотувати наступне:
– Завжди витримуйте паузи перед новинами, перед карою. Щоб вони вмирали від тривоги й невідомості. Ніщо не робить дух таким припрасованим до ноги, як невідомість. Слід витіснити їм з голів знання про те, що невідомість – не зло, а те, що здатне обернутися зростанням для тих, хто навчиться її плідно сприймати.
Після миті мовчання продовжив:
– Тепер дещо парадоксальне. Дозвольте їм жалітися на своє керівництво. Це і випускання пари, і можливість отримати інформацію про інші ланки наглядачів, і створення ілюзії, що їхня думка когось цікавить, що ними переймаються. Постійно зіштовхуйте їх між собою. Не дозволяйте їм зближуватися. Бо тоді вони стають здатними більше зрозуміти про ситуацію й повстати.
Пригадавши дещо, зробив знак писати:
– Ще момент про їжу. Вони мають їсти щось таке, що зробить їхні шлунки обтяженими, а відтак думання сонним й небажаним. Але й не таким, щоб їм додавало сил. Вони мають бути хронічно сонними й дещо втомленими. Постійно слід дбати про невдоволення собі подібними. Раби обізлюються, коли бачать, що хтось з тих, хто працював менше, їсть на рівні з ними.
Рабовласник пересвідчившись, що й ця думка зафіксована, вів далі:
– Надія. Ось що ви постійно маєте підтримувати в рабах. Надію на краще життя, на свободу. Маєте насадити їм якусь довгострокову ціль. Таку морквинку, за якою вони хоч до прірви ладні будуть піти, нічого не бачачи. Але це буде не проста морквиночка, а реальний батіг. За будь-яку “погану” поведінку така бажана морквиночка буде віддалятися від носу із коментарем “ну, самі ж винні”. І агресія спрямовуватиметься на себе і собі подібних, а не на вас, не на поневолювачів.
Новітній запитав:
– А хіба не краще позбавити надії, щоб не рипалися? Не всі ж з них і прагнуть свободи насправді. Є такі, яких вона обтяжує, які самі себе бояться. Й, щоб не долати постійних сумнівів, з радістю позбуваються її за першої ж нагоди.
Досвідчений відповів:
– Це правда – не для всіх свобода є принадною. Але надія має жевріти. Бо безнадійність здатна зробити рабів неконтрольованими. Безпросвітність становища багатьох збурила до бунту. А цього не можна допустити.
Мить поміркувавши, продовжив:
– Що слід забрати спершу – це свободу пересувань. Під будь-яким приводом. Вигадати заборонні/дозвільні правила. Раби мають знати своє місце. Але щоб прийняли це, а не обурювалися. Для того, аби не бунтували, слід забезпечити їм якісь показові приклади обмеження свободи. Добре, якщо в такій виставі візьме участь хтось зі своїх. Щоб забезпечити повноту педагогічного впливу й контрольованості ситуації. Хай хтось прикинеться підневільним й пригнобленим.
Новітній:
– Ще багато? Бо й це потребує чималого часу, аби впровадити.
Рабовласник:
– Ще одне. Релігія. Позбавте якнайшвидше рабів їхніх традицій та звичаїв, їхніх свят. Насадіть свої. Щоб їхні вірування у них асоціювалися виключно із пригнобленим становищем. А ваші – із таким бажаним для них статусом, статками, захищеністю, респектабельністю. Тоді вони значно легше змиряться із станом рабів. Раби мають бути переконаними, що саме ваші традиції роблять вас великими та сильними. Нехай забудуть, наскільки правдивими є їхні та якою є суть того, що сповідують. Нехай більше не розрізняють, де собака, а де її хвіст. Продавлюйте ваші цінності. Ніщо так не відкриває людину для маніпулювання як знищена система цінностей, система координат.
Помовчав і додав:
– Тільки от якщо вам врожаї знадобляться більші, то доведеться робити людей вільними. Сприймай як хочеш, але матір-землю не обдуриш. Вона знає, чи раб її обробляє, чи вільна людина. Чи з примусу це робить, чи з любові. І родить відповідно. Тому у нас завжди були вільні. Ніколи раби не становили повністю населення.
Новітній дописав і підняв очі. Крісло навпроти вже було порожнім. Його співбесідник ніби розчинився в повітрі. Лишилася лише книга, зі сторінок якої Рабовласник промовляв до нащадків, яку зробили своїм настільним чтивом сучасні очільники по всьому світові.
Але це не бентежило новітнього. Проглянув нотатки. Вирішальний момент все наближався, а роботи було чималенько.
© Катерина Когут, 05.12.2023 “Рабовласники й раби” з циклу “Легенди землі приречених”