Новий епізод серіалу “Хроніки зростання архієреїв”. Тільки сьогодні на початку на екрані спливає попередження – перегляд дозволено лише особам із почуттям гумору та схильністю до саморефлексії.
А також нагадування, що серіал “піпл – ви зе бест” транслюють на іншому каналі. Називається – підлабузники крапка теве. От там нікого не ображають. Класний канал кароч.
Хто не перемкнувся – дивимося. Починається серія з кадрів недільної Літургії. Котрась з непостових. Різні плани. Люди. А потім вівтар.
І показується, що одному архієреєві стало тяжко вистоювати Богослужіння. В якісь миті ним починало чухати. Виникав дискомфорт в спині. Бажання крутитися та переминатися.
Спочатку хотів вважати втомою. Втратою смаку до церковного життя чи й зневірою.
Та потім прийшла думка значно страшніша. Про одержимість. Раптом це воно?.
І це почало прямо знищувати. Доводити до станів жаху й приреченості. Бо така думка кожному не сподобається. А тут взагалі жерсть. Адже сфера специфічна.
Що робити було неясно. Але на ту неможливість стояти/сидіти вже починали косо дивитися. І дивуватися.
Вичитав Вечірнє Правило. І вже збирався лягати, як перехрестився і відкрив Євангеліє. Подумавши – раптом, Господь щось підкаже таким чином.
Відкрився сам початок Благовістя від Іоана. ’Εν ἀρχῇ ἦν ὁ λόγος. Ен архІ Ін о Логос. Споконвіку було Слово.
Хм…
З тим і ліг.
На межі засинання раптом бачить – в кімнаті посвітліло. Робиться видимим його Ангел:
– Маю показати тобі дещо. Нарешті можу. Бо ти дійсно захотів почути відповідь. В такому відчаї опинився. До людини справді буває можуть попричіплюватися деструктивні сутності. І твій сан не робить тебе виключним в цьому сенсі. Колись про це поговоримо. Але зараз ситуація в іншому.
Бере архієрея за руку і вони опиняються в дивному місці. Дуже захламленому.
Багато кімнат. Але всі вікна та двері щільно забиті. Завалені чимось. Тож не проникає ані сонячне світло, ні свіже повітря. Дихати важко – затхлість та застояність простору.
І всюди снують якісь типу хмаринки. Неначе в’язні. То швидко, то починають плентатися. То броунівським рухом, то рівно. Але всі якісь вицвілі, непривабливі.
Архієрей питає, кривлячись від атмосфери:
– Куди ми прийшли? Що це?.
Ангел відповідає:
– Це ти наразі. Твій внутрішній простір. А оте, що рухається, твої думки. Зациклені, несвіжі, повторювані. Бач оті всі завали? Це ти такі барикади від Бога вибудував. Боїшся, що щось змінить в тобі. Хочеш контрольованого існування. У власному соці варишся. Тому і свіжих ідей не приходить.
Той приголомшено питає:
– А щось з цим зробити можна?? А чого думки такий вигляд мають?? І як це з моїм станом на Богослужіннях пов’язане??
Ангел затуляє йому вуста:
– Прислухайся.. Чуєш?..
Той прислухається і чує дивний звук. Ніби гілки виноградної лози чи м’які пориви вітру стукаються об вікна й двері.
В одному з віконець тонееесенька щілинка. Ангел каже, щоб той поглянув.
Непросто там щось вгледіти, а з рештою йому вдається.
Щось Світле й Потужне… Могутнє, але й Любляче.
І тут раптом осяює здогадка.. ЛОГОС.. Ось до чого був той рядок з Євангеліє.. СЛОВО..
Ангел підтверджує:
– Так, Преображуюча Сила Логосу б’ється об твої барикади. Намагається зцілити, омолодити, дати сил й наснаги, сяйва думкам. Та ти ще тугіше загортаєшся у свій панцир.
Той мовчить. Шокований. Ангел продовжує:
– Це ми всередині тебе. А зараз зовні поглянемо.
І опиняються вони незримо на Богослужінні, з якого починається серія. Архієрей бачить знайомі обличчя і себе. І завмирає..
Потужні Потоки Чогось Сяючого зливаються на нього. А він від того смикається і скулюється.
Просить:
– Прокоментуй. Що то на мене лиється?
Ангел сміється:
– Не повіриш – Благодать. Ага, вона існує. А не просто затерте прикрим і спотвореним використанням слово. На кожному Богослужінні виникають Такі Потоки. Коли молиться за тебе хтось не з-під палиці, то Потік робиться більш відчутним. А ти он що робиш. Замість відкриватися Його Дії. І оживлюватися відтак.
Мить мовчить і пропонує:
– Як готовий ризикнути, то дай команду відкритися вікнам й дверям. Тільки якщо готовий. Це має бути твоє рішення. Ця в’язниця відчиняється зсередини.
Архієрей мить думає, а потім киває головою:
– Відкриваюся. Не хочу смикатися на Богослужіннях як риба без води.
Двері й вікна починають зі скрипом відчинятися. Звучить ще й музичка така – епічна.
Простір поступово стає сповненим сяйва й чистоти. Та найдивніше з думками..
Логос Торкається до кожної і вони стають прекрасними.. Преображуються..
Епізод завершується кадрами Неба. Де непоміченими весь цей час були сонми Святих. Які посміхаються і радіють…
Далі буде
© Катерина Когут, 28.02.2023