Про людей він черпав інформацію в творах найнездоровіших з авторів. Остаточно його вирок людству сформулювався після творів Достоєвського. Людини, що страждала на психічну й духовну хворобу, поведінка якої шокувала навіть найдосвідченіших відвідувачів будинків веселощів.
Хоч і читав його твори у перекладі, та прочитане ставало девізами. Божому витворові не слід жити – так вирішив він. Такому творінню не місце на Планеті – думалося йому.
Собі він уявився лікарем чи й цілителем. Призначення якого – звершити евтаназію дечого “невиліковно хворого”.
Та перед тим, думалося йому, слід довести думку людей до такого ж висновку. Що все – потенціал для розвитку вичерпано. Що далі лише деградування.
Люди мали стати ненависними одне до одного, бажати якнайшвидшої смерті собі та іншим. Мали не бачити виходу, подальшого руху.
На екрани вивалилися у великій кількості трилери та детективи. Люди мали постійно отримувати ідеї для знищення собі подібних, до яких би ніколи б не додумалися б самі.
Сотні фахівців з поведінки він наймав для того, аби серіали та стрічки, ток-шоу та мультики стали виховувати в глядачах найдеструктивніші з видів поведінки. Живити найгірші з мотивів.
В новинах мало постійно акцентуватися на негативі, на жахливих злочинах. Жодних гідних прикладів. Не показувати взагалі нормальних людей.
Торочити раз-по-раз. Ось погляньте чим закінчилася історія кохання. Заритими в садкові трупами.
Та параноя щодо інших – цього було не досить для того, аби людство захотіло знищитися. Кожен і кожна мали почати боятися себе самих. Вишуканою стимуляцією нейрозакінчень досягався такий ступінь навіюваності, що люди вірили у найгірше щодо себе.
Називай людину свинею і вона колись неодмінно зарохкає – цю інструкцію до дій він зробив своїм лозунгом. Мізки, душі бомбардувалися повтореннями словами-командами.
Паралельно розуми розівчалися читати й аналізувати. Уваги ставало стільки, щоби гортати стрічку соцмережі. Виникало таке бажане для нього замкнене коло.
Цей світ має завершити своє існування. Ти нічого не вдієш – говорив він збуджено, звертаючись до Бога. Тебе більше не існує для цих людей – я заповнив місце, призначене для Тебе, відосиками та мемчиками.
Ти створив карикатуру. Я ж зроблю так, щоб максимально швидко умертвити це неподобство. Поглянь Сам на їхні запити в пошукових системах.
І не кажи мені нічого, що такими запити стали після десятиліть наміреного отуплення. Ці люди шукали отуплення. Шукали комфорту й відтак – припинення розвитку через зникнення викликів.
Ти для них зараз – застаріла ідея. Твої важелі впливу, які Ти їм дав, осміяні й зганені ними. Це було зробити настільки просто, що й Ти маєш визнати ницість того, що Сотворив.
Їм не треба Твої чудеса. Їм досить гірлянд й розпродажів, столів з випивкою й химерної атрибутики. Це тварин не надуриш. Птахів. Вони знають, що і коли відбувається.
Цим же досить зробити музику більш гучною. Лементом екранів заповнити порожнечу єства та світогляду.
Визнай Свою поразку. Цих не треба було катувати. Досить було просто поглузувати, увімкнути абсолютно примітивні стимули, щоби вони вирішили, що розумніші за попередників.
Їм досить наїстися, щоб перестати ставити питання. Корови, яких ненавиджу за їхню корисність для людей, бачать Ангелів. А ці ні. Ці нічого не бачать, окрім цяцьок, які нав’язують їм ті, кого фінансую.
Тому припини борсатися. Ти дав Своєму творінню волю й зробив фатальну помилку. Цю волю я серією нехитрих фокусів обернув проти них.
В них вимкнене все, що могло би зарадити. Зачинено всі двері й віконця, через які Ти до них міг стукати. Хранителі світу, звівшись банальною маніпуляцією, віддали контроль над Особливими Добами.
Чого Ти мовчиш? Про існування Твого Порядку вже ніхто з них не пам’ятає. Їхня пам’ять зараз менша, аніж у амеб. Визнай, що я Тебе переграв!.
© Катерина Когут, 17.12.2023 “Повторення одвічного сюжету” з циклу “Легенди землі приречених”