Серіал має містити пульс ситуації. Тож новий епізод “Хронік зростання архієреїв” про актуальне сьогодення.
Вже традиційно в кадрі глибока ніч. І спальня архієрея. Котрий цієї миті солодко сопе, змучившись за активний день.
Один за одним стають зримими Святі. Їх чималенько. Обступили ліжко і уважно розглядають людину. Вирізняються більшою прозорістю та осяяністю.
Хтось з них говорить:
– Гарний же, немов намальований.
Інший штовхає у бік:
– Так і намальований же. Он портрети на стінах.
Третій каже:
– Але у них, людей, що зараз живуть, прийнято казати – соціально схвалена зовнішність. Тому давайте тут без архаїчностей.
Ще котрийсь вказує на книгу поруч спального місця:
– О, Добротолюбіє!. Здивував!.
Якийсь зі Святих помічає прим’ятість п’ятої сторінки і питає інших:
– Як гадаєте, то улюблене місце в книзі?. Чи то аж туди дочитано?.
Хором у відповідь:
– Бог знає.
Святий із високим чолом запитує:
– Ну, що будимо? Часу мало до світанку залишається. Він рано встає.
Доручають цю справу Ангелові. Він обережно, але рішучо стрясає за плечі.
Той зривається з подушки:
– Що?? А?? Хто ви всі?? Невже розвідка набрехала і таки окупація??
Видихає з полегшенням:
– Ні, одежа у вас не російська. Налякався вже був. Фухх..
Щойно заспокоївся і нова ідея приносить нову хвилю тривоги:
– Але хто ви всі? І як сюди увійшли?? Що – Кінець Світу вже?? Але ж ніби не так має все бути.
Один зі Святих підходить ближче:
– Хоч мене впізнаєш, може?
Той уважно дивиться на чоловіка, вбраного у одежину з верблюжого волосу, підперезаного ремінем:
– Іоан Хреститель?. Ти є?. Ти справді існуєш?.
Святий засміявся:
– Ні, казковий герой. Звісно, існую. І маю питання до тебе.
Архієрей чесно пробує сфокусувати на нього погляд попри сонність. Напруга знизилася, втома бере своє. Але боїться здатися неввічливим й відтак прогнівити Святих:
– Слухаю.
Іоан Хреститель запитує:
– От скажи, як ви так примудрилися вчитися, що ми для вас виглядаємо непереконливо? Не маєте віри ані словам нашим, ні пересторогам. Чого ж тоді ваші балачки вартуватимуть, як зневажаєте нас, наші здобутки? І людей навчаєте ставитися до нас, як до персонажів з мультів чи фантастичних стрічок.
Той пробує щось сказати про відстань роками. Та Предтеча зупиняє його:
– Ви зараз – будівлі без фундаменту. А наближається потужна буря. І як хутенько не зміцнетеся, то й каменю на камені не лишиться від вас. Те, що переживали до цього, лишень забавки.
Інші Святі мовчать, а Хреститель продовжує:
– Сокиру справді до стовбуру прикладено. Віриш ти в це чи не віриш. Так воно є. І краще вам щось порішати з плодами. Щоб не плакати через зрубаність. Бо тоді вже нічого не підправиш. Попередження фактично ніколи не спрацьовують. Але це не привід змовчати. У людей має бути це знання.
Святі одночасно стають незримими. Архієрей спочатку засинає. Але майже одразу прокидається.
Вмикає світильник. Бере Добротолюбіє і читає. Якось навіть не сонно, зосереджено.
Камера переміщується на ікону Собору Святих. Вони переглядаються між собою. Не всміхаються. Але погляди теплі.
Далі буде
© Катерина Когут, 15.03.2023