Морфей щойно вмостився за письмовим столом, вмочив перо у чорнила та хотів написати перше слово з чергового рецепту сну. В його кабінеті пахнуло корицею, ладаном та ще якимось секретним інгредієнтом, котрий він нікому не розкривав.
Раптом в двері постукали. Чорнило стривожено здригнулося і краплиною впало на папір. Він сердито зиркнув на фіолетову пляму. Нічого не скажеш, гарний початок.
Тихе стукання повторилося. Звук став слабшим. Неначе втрачав надію на почутість.
Морфей відчинив. Хтось лежав біля його порогу. Він присів і придивився до обличчя. І аж зойкнув:
– Пам’яте, дорогенька, що це з тобою???
Він допоміг їй перетнути поріг і посадовив чи вклав у крісло. Швидко зогрів чаю і плеснув туди трохи коньяку.
Вони були дуже близькі, бо він брав у неї спогади й враження для снів. Вона, в свою чергу, з його допомогою освіжалася, ставала впорядкованішою та здоровішою.
Він розглядав її. Сестра Часу та Простору. Володіє знанням про Початок, про Створення всього.
Зараз же Пам’ять виглядала пошматованою. Ніби в ній не було жодної цілої кістки. Синці злилися в один і нагадували те чорнило, котрим він збирався заповнювати білизну паперу. Її вбрання, зіткане з історій та картинок, виглядало так, ніби його жував та дер якийсь страшний звір.
Пам’ять ковтнула і заговорила. Чи застогнала. Важко було якось охарактеризувати цей звук:
– Страшне зло прийшло на землю. Підняли не просто якусь бурю – все пекло воз’єдналося як на Останню Битву. У людства фактично без шансів. Принаймні я на них не поставила б на разі ані копійчини. Поглянь, що зі мною зробили.
Морфей запитав, чи знає вона причини такої люті проти неї.
Та втомлено хитнула головою:
– Так. Вони вважають, що позбавивши людей пам’яті, вони зроблять їх легкокерованими. Так і є. Тож не просто знищили спогади про минулі часи, а витерли навіть елементарні знання. Вони прочитали, що новий світовий порядок неможливо встановити, не знищивши Пам’яті. Ось тому так прицільно “працюють” по мені. Плюс люди перестали читати. Це спростило темним завдання.
Морфей погладив Пам’ять по голові:
– Відпочинь зараз. Нехай рани загояться, а втрачені фрагменти – відновляться. А я попрацюю трохи.
Пам’ять заплющила очі і одразу заснула. Уві сні час-від-часу злітав з її вуст стогін.
Морфей присів за стіл і пригадав власну зустріч із новітніми темними. Йому стало не по собі від спогаду при тому, що був не з лякливих.
Вони прийшли до нього тоді, коли він саме написав цілющих рецептів, які мали допомогти швидко одужувати й позбуватися страху та тривоги. У порівнянні із ними демон Мара, котрий сідав по ночах людям на груди й душив їх, був просто “пустуном”.
В їхніх поглядах була така пустка, яка засмоктувала в себе все живе. Видно було, що намір їхній цілковите небуття для всього. Це перші, котрим глобальна влада була потрібна була не для владарювання як такого – для того, аби одномоментно підвести риску під людством та світом.
Його били дрижаки тоді від їхньої присутності, огорнуло нечуване заціпеніння. А потім пролунала вимога, замаскована під пропозицію. Він мав вставити до своїх текстів певні команди. Морфей проглянув їх:
“Та що тут страшного – це ж всього-навсього ліки. Ти нікуди не подінешся. Все одно доведеться”. Потім додалося ще – “Ти звикнеш. Тобі потрібно просто звикнути”. “Це ж дрібниці”. “Яка різниця”.
Він не наважився суперечити їм прямо. Обрав саботувати прохання, бо відчув, що метою є знищення всього, а значить і його теж. Тому робив сновидіння фрагментованими. Такими, що не запам’ятовуються.
Та вони швидко розгадали його хитрість. І почали транслювати ті та інші команди крізь сон в свій спосіб. Методу він точно не знав. Але голос, що наговорював команди, був солодким приторним вдавано лагідним із металевими нотками.
Люди поступово почали перетворюватися на зомбі, що повторювали почуте, ніби іграшкові мавпочки. Мислення ніби вимкнулося. Пам’ять стала фактично стертою.
Морфей зітхнув, згадавши розмову із Колисанкою. Слід було думати, що робити із цим. Адже перспектив у людства за таких розкладів більше не існувало. Руйнувалися всі Основи, всі ниточки, з яких було створено світ.
© Катерина Когут, 11.11.2023 “Понівечення Пам’яті” з циклу “Легенди землі приречених”