Звістку про одруження Андрія родичі та друзі сприйняли неоднозначно. Хлопчиною він був серйозним, тому не могли збагнути, що могло спонукати його, зазвичай такого неквапного та поміркованого, прийняти таке неочікуване рішення.
Подиву також додавав незвичний вигляд Андрія – обличчя осяювала надзвичайна щаслива та задоволена усмішка. Всі намагання дізнатися, «що до чого», наштовхувалися на загадкову фразу: «Все рівно не зрозумієте».
Нарешті під навалою всіляких припущень, здогадок та запитань Андрій здався та промовив, хитро посміхаючись: «Все почалося з пирогів із сиром».
Він навчався у педінституті, де, зрозуміло, дівчат не бракувало. Наполегливі красуні, активістки студентського руху, сором’язливі студентки – відмінниці…
Того вечора Андрій блукав коридорами гуртожитку у пошуках потрібного конспекту. Вирішив зайти до однокурсниці, яка завжди ходила на всі лекції і охайненько їх конспектувала.
В потрібній кімнаті лунала музика. Андрій постукав, але, не дочекавшись відповіді, відчинив двері.
Побачене змусило його ошелешено вклякнути, завмерти на місці.
В кімнаті, підтанцьовуючи під музику, дівчина (певно сусідка однокурсниці) заповзято місила тісто.
Не помічаючи присутності стороннього в кімнаті, вона просіювала борошно, вихиляючи стегнами під запальну латиноамериканську пісеньку та підспівуючи відомому співакові.
Андрій, забувши про мету свого візиту, дивився як загіпнотизований на блакитну спідничку, що тріпотіла під фартушком.
Дивовижа тривала. Андрій, якого змалечку аніскілечки не цікавило приготування їжі, не міг відірвати погляду від того, як дівчина вмілими рухами вимішує пружне тісто.
Дівчина так захопилася своїм заняттям, що не помічала нічого навколо. Старанно виліплюючи пироги, вона прикусила рожеву пухку губу.
Андрій поїдав очима її розпашілі від запальних танців щічки, ладненьку фігуру. Блискуче каштанове волосся незнайомки будо зібране, проте одне пасмо – найнеслухняніше – збігало з гарної шийки.
Раптом дівчина озирнулася. Андрій, не тямлячи, що він робить, стрімко поринув до неї…
З того часу вони почали жити разом…
Закінчивши свою розповідь, Андрій замріяно додав: «А пироги вийшли дивовижні! Такі маленькі, на один «клац»!..»
© Катерина Когут, 2009