Згас монітор. Чергова комп’ютерна війна виграна. Можна лягати спати…
І так щодня. І в будні, і в свята…
Робота, а потім – лабіринти, стратегії… Без перерви на їжу – бутерброд з ковбасою та вистиглу каву можна споживати, продовжуючи затяту боротьбу… І так кожного дня.
Друзі – лише в смс-ках, родичі – зрідка, у сімейні свята. Чому? Тому, що у нього нещасне кохання…
Він не одразу дійшов до такого життя. Було кілька невдалих спроб зав’язати стосунки. Спроби були різними, дівчата – іншими.
Їх об’єднував результат – відсутність нормальних відносин та пустка в серці. Проте одна жінка любила його дуже сильно – мама. Їхній батько залишив сім’ю, коли він ще був зовсім маленьким. Мама була завжди поряд – в дитсадку, в школі, на дискотеці…
Він – привабливий, високий чоловік 35-ти років. Студентки, розглядаючи його на лекціях, шепотіли: «Неприступна фортеця».
Після занять він, не звертаючи ні на кого увагу, знову крокував до свого кабінету, щоб продовжувати віртуальні баталії. Віртуальні ігри, віртуальний простір… І його нещасне кохання була також віртуальним…
Вони бачилися кілька разів, коли він ще ходив на дружні вечірки. Декілька разів танцювали, перемовилися парою слів… Він обрав заміжню жінку, яку майже не знав. Це було дуже зручно – можна в уяві наділяти її якими завгодно чеснотами, приписувати будь-яку поведінку.
І відтоді Сум став його другим ім’ям, Печаль та Депресія – кращими подругами. Він впивався цим станом, поринав в нього весь, без залишку. Віртуальне кохання вирішило більшість його проблем – можна було закритися від усіх, не знайомитися з різноманітними подругами подруг його друзів, не віддаватися іншій людині, не зважати на чиюсь думку. Тепер на все була одна відмовка: «Мене це не цікавить. Ти ж знаєш, яка у мене ситуація…»
Віртуальну людину кохати дуже зручно – вона завжди гарно виглядає, поводиться так, як захоче її творець. Їй не треба догоджати, заспокоювати та підбадьорювати у складній ситуації тощо… А реальна людина? Значно складніше кохати її, змарнілу від грипу з розпухлим від нежитю носом та зблідлими щоками. Близька людина буває дратівливою, розгніваною, нестерпною… Може наводити безлад, надто голосно розмовляти, лишати крихти печива у ліжкові…
Проте, чиї ж обійми зігрівають? Чиї ж цілунки п’янять? Що має він, окрім холодного ліжка та віртуальних лабіринтів?..
© Катерина Когут, 2009