Що ще згодилося б знати про Хранителів світу? Вони не були чародіями чи чаклунами. Не були також і магами.
І ті, і інші намагаються діяти силою волі. Своїм бажанням прагнуть створювати обставини. Гнути світ під себе.
Такий підхід до світу мав лише удавану принадність. Адже за кожен прогин світу під себе потім доводиться розплачуватися.
Це часто не враховують любителі поритуалити. Тож виявляються неготовими, коли доводиться сплачувати невтішний рахунок.
Хранителі ж світу діяли не власними забаганками – вчилися розпізнавати Божественний Задум. Через них діяла Божа Сила. Цим вони були сильними, допоки не виявилися зведеними.
Коли Хранителі світу ще були Хранителями світу, то вони у випадку негараздів не просили Вищі Сили просто їм допомогти чи врятувати. Просили про інше – про Втаємничення.
Про відкриття того Досконалого Парадоксу Буття й Світобудови, котрий мали задіяти, щоб все обернулося на благо. Про розуміння, котрий з Парадоксів з Принципами Божих виявився порушеним, що дійшло до такого розвитку подій. І що слід виправляти.
Працювали над собою щоденно. Адже Сотворений Богом світ був настільки чудовим, що ані жодна людина не могла би його дослідити повністю, ні всі покоління разом.
Таїна привідкривалася лише трішки. Щоби кожен наступний міг привнести своє продовження в пізнанні.
Хранителі світу були самі неначе годинники, неначе календарі – так тонко відчували простір. Його Таємниче наповнення, небачене фізичними очима. Краще навіть, аніж власну шкіру.
Така чутливість потребувала певного стилю життя та постійних вправлянь. Щось на кшталт фізичних вправ. Із ними теж аналогічна історія – закидаєш, то м’язи набувають невтішного стану.
Тривалий час вони були просто вдячними за таке своє призначення. Темним силам не було що ловити. Тож сиділи під надійно зачиненими замками.
Та потім Хранителі світу були запишалися. Уявили себе “на короткій нозі” із Творцем. Щоденні вправляння стали чутися “необов’язковими”.
І тут надія темних сил звільнитися й запанувати у світі зажевріла. Стіни їхніх в’язниць стали тоншати. Тож їхні пісні почали долинати до вух Хранителів світу.
“Ви – невдахи, лузерята,
а могли б грошей підняти.
Все святкуєте самі,
а могли б тоді, як всі.
Маги, різні чаклуни –
популярніші вони.
Ви ж в старе своє вчепились,
а воно усім приїлось.
Народитись – помирати.
Скільки може це тривати.
Чи ви ще не зрозуміли,
що це людству сточортіло?
Ви відмовтеся тримати
ці зачиненії грати.
Краще пийте й веселіться,
до столів не забаріться.
Щоби розуми зв’язались
і всим цим не переймались.
Ми тихесенько втечемо
і цей світ вже розтовчемо.
Досить цій Планеті бути
й її ступленому люду.
Вам подякують усі
легіониська бісів.
Розпочніть мерщій піар,
щоб продати як товар.
Це відступлення з дороги,
з діб, отриманих від Бога,
що тримали під замками
всіх пекельних світоламів.
Буде вам велика слава,
ще багатство незмірЯне.
Реформаторами назветесь,
діамантами вберетесь”.
Пісня та була нав’язливою та прилипучою. Хранителі світу й не помітили, як почали обдумувати почуте. Воно стало дошкуляти, неначе гадючий трунок, непомітно змінюючи їхнє бачення себе і світу.
© Катерина Когут, 06.11.2023 “Обіцянки темних” з циклу “Легенди землі приречених”