Тиран в світі повстав не своєю волею. Він утворився з усіх краплин заздрості, накопиченої ненависті від безсилля, з відчуттів неповноцінності та втрати сенсу життя, з підсвідомого захоплення “сильною рукою” та виправдання насилля.
Тому тиранії такого лиха й здатні були наробити. Бо це була енергія не якоїсь окремої людини. Кожен вкладав до плетива свої нитки.
Обличчя новітнього тирану, яке поволі піднімалося, не було його власним. Складалося з портретів всіх попередників. Люди більше пов’язані із всіма минулими поколіннями, аніж їм може здаватися на перший погляд.
Поведінка його, риторика, жести та тембри – були замішані до свідомому й несвідомому знанню про попередників. Тому і надих складався з вже думаних кимось раніше думок.
Він не вважав своє життя цінним, попри те, в чому запевняв. Був мертвий всередині. Лише знівелюване власне життя дає дорогу для нівелювання чужих життів.
Його очі палали від історії, яку йому розповіли наближені. Ось воно!…
Народ слід довести до стану живої, але общипаної повністю курки!… З якої видерте все пір’я, а вона, щоб зігрітися, тулиться до чобота ката, до того, хто її обдер. Хто над нею познущався. Вважаючи, що інакше зовсім пропаде. Саме так і стало зі свідомістю людей.
Ще був один постулат. “Скільки рабів – стільки й ворогів”. Тож тиран дбав про те, щоб кількість рабів невпинно зменшувалася. І для кращого контролю за ними, і щоб ще живі боялися такої долі й не рипалися. Танцювали під дудочку, чеканили “правильні” лозунги.
Новітній тиран всміхався. А на зубах виступила кров. Одвічний хижак зголоднів. Й знайшов того, хто знову його погодує.
Червоний режим деякі територій й не полишав. Зокрема території, що сусідилися із землею, що звалася відтепер “землею приречених”. Там навіть культ навколо прислужників існував.
Та тепер він почав поширюватися світом зусиллями новітніх темних. Й спочатку підняв знамена там, де його колись найбільше критикували. Привид комунізму не просто вже ходив “цивілізованим світом” – він диктував свої умови. Змінював закони, переписував науку й суспільні норми.
Із землею, котра тепер звалася “землею приречених”, це було зробити найтяжче. Її мешканці потерпіли від того звірства й боролися із найменшими спробами пригнітити їхню свободу.
Тож з ними вчинили цинічно. Спочатку розбестили, присадивши на жагу прорекламованих цяцьок та кредити. Пхали у бік ресентименту – заздрості щодо заможніших та впливовіших, яка вимикала всі правдиві відчуття. Тому так і звалося це явище – ре-сентимент. І паралельно настренчували їхніх сусідів проти них, які одвічно намагалися поцупити у них все, що чогось вартувало.
Та були Особливі Доби в році, пильновані правдивими Хранителями світу. Правдивими хранителями, а не такими, яких завели собі їхні сусіди. Котрі просто мали обгортку “хранителів”, але ними не були.
Тож снаги бачити облуддя ще вистачало. І нічого не могли з ними зробити ані відверті агресори, ні приховані ляльководи. Адже найвпливовіші світові діячі стали реальними сповідниками “мір-труд-мая”, вважаючи, що попередникам просто забракло клепки для загальносвітового впровадження.
Проплачені горлянки не змовкали. Телебачення та видання стали реінкарнацією комуняцької “Правди” – джерелом найбільшої брехні та спотворень. Відстояні героїчними звитягами попередників попри звабу “днями відпочинку” та страхання репресіями переназвані Особливі Доби стали об’єктом найбільшого цькування.
Дурили, забивали баки, переписували історію просто в ефірах. Хранителі світу, аби стати слабкими, мали стати позбавленими свого славного минулого, в якому не було завидющих сусідів, від яких зараз мусили боронитися. Мали почати вважати, що озвірілі нелюди, котрими стали люди з іншого боку кордону, були завжди.
Заплутаність й втрата важелів впливу робила їх злішими. Фокуси з ялинками, заходи, влаштовані для відволікання уваги від того, що коїлося, та оглушливе ревіння джингбеллсу не давала зосередитися і вірно спрямувати зусилля.
Тому та злість виливалася на своїх та на себе. Звір же з того живився, ставав міцнішим й нахабнішим. Вже й не особливо крився.
Сонце, сідаючи, стало червоним. Знаменуючи світання нової віхи терору. Весь Незримий світ завмер, не дихаючи, вболіваючи за людство.
© Катерина Когут, 06.12.2023 “Новітній тиран” з циклу “Легенди землі приречених”