Нерозумні діти іграшку ламали.
Нищіли дерева. Ріки плюндрували..
Думали: “Зламаєм – щось новеньке буде”.
Гонорово діяли, не боячись Суду.
Гралися у війни. Сліз не рахували.
Сіяли ненависть. Все рукой махали:
“Так і так скінчиться. Той Кінець настане.
Чом би не прискорить? Нумо, доламаєм!
Знаємо ж ознаки. Можна й не читати.
То й хутенько створим їх. Щоб не нудьгувати”.
А Творець дивився і все дивувався.
Він коли творив – всім цим милувався.
Пестував любовно кожную рослинку.
З ніжністю виліплював всякую тваринку.
Розливав дбайливо ріки і струмочки.
Замріяно висаджував липи і дубочки.
Людям все Він дав. І зробив творцями.
Ті ж останнім часом більше витворяли.
Вже хотів розсердитись. Розпалився гнівом.
Потім посміхнувсь. І вчинив красиво.
“Все Кінця чекаєте? А Кінця не буде.
Бавтеся зі зламаним, нерозумні люди”.
Нерозумні діти різко помудрішали.
Рік не плюдрували більш. І дерев не нищили..
© Катерина Когут, 12.03.2019