Жили-були на одній землі люди. Ой, ні, не так. Що ж це за легенда буде. Почнемо інакше. Ееее, жили-були краби.
Плавали собі в Океані. Вирізнялися з-поміж інших. Важко було їх сплутати із кимось ще. Збираючись в зграї, танцювали.
Час-від-часу човплися за файну самицю. Самкиню? Самкинчиню?. Коротше кажучи, за оту, що з ребра тільки крабового.
Хоча не зовсім і з ребра, якщо вже на те пішло. Бо там йдеться про сторону, бік, половину. Та менше з тим.
Жили собі краби не тужили. Пильнували Океан. Виконували своє призначення.
Та одного разу наловили їх і посадовили у відро. Найкмітливіший з них шостим чуттям чи сьомим, хто їх там рахував у крабів, відчув, що пахне смаленим. Розповів про відчуте.
Сказав:
– Панство, схоже, збираються нас зжерти. Треба вилізати з халепи. Нас чимало наловили, значить і бажаючих нами поживитися хоч греблю гати. Виробляймо стратегію – що робитимемо, щоб врятуватися.
Йому у відповідь:
– Лікуй нерви. Тобі що некомфортно сидиться тут, у відрі? Тісно? Ти маєш поступитися своїм прагненням свободи. Будь як всі. Чи все гаразд у тебе з головою? Всі ж сидять тихенько і не смикаються. Це зовсім не пастка – новий етап нашого життя. Те ж було застарілим. Ми маємо розвиватися. Йти в ногу з часом. Тож побули в Океані самі собою, а тепер маємо бути у відрі. Цим нам показують, що ми важливі фігури.
Кмітливий не вгамовується:
– Та ви що не відчуваєте запах розпаленого вогнища? Не чуєте довкола метушні кухарів? Сміху тих, хто зголодніли?
Пролунало авторитетне:
– Ніякого лиха не відбувається. Все буде добре. Ніяких підстав вважати, що це не покращення, немає. Накручуєш себе, а нас просто на свято запросили.
Той переходить на крик:
– На яке ще свято?? Ті, хто нас зловили, наїстися нами збираються!
Ті незворушно:
– Що ти там розумієш. Нові традиції нам показуватимуть. Скільки можна по життю крабами бути. Треба виходити на новий рівень. Світ не стоїть на місці.
Той, що зметикував, горланить:
– Та ви ж не бачите, що вони зараз там роблять! Ви б самі думали, як з тієї халепи вискочити, побачивши!
У відповідь:
– Не розповідають, що роблять, значить не все нам треба знати. Менше знаєш – воно спокійніше. Чому у тебе таке мислення негативне? Може, вони нам сюрприз приємний готують.
Здогадливий робить ще одну спробу переконати:
– Чуєте? Відро ж поруч самої води залишили. Давайте скористаємося одним із Законів того, як Все Влаштовано, щоб відро впало на бік й ми всі врятувалися. Може, й взагалі відро у воду впаде таким чином.
Ті далі ведуть:
– Це не ввічливо – отак брати і перевертати все. Твого розуму просто не вистачає, щоб осягнути перспективи такого стану речей. Скільки можна той Океан пильнувати? Нам хтось платив за те? Тепер он сидимо, відпочиваємо.
Махає клешнею:
– А, як собі хочете. Тоді буду вибиратися з того сам.
І почав намагатися вилізти з відра. Решта одразу потягнули його назад:
– Куди це ти зібрався? Ніхто не відділиться від колективу. Не можеш ти один мати рацію, а щоб інші її не мали. Це неподобство. Думка більшості понад усе. Хто не з нами – той проти нас. От же вороже створіння!.. Ану перекривайте йому кисень!. Навалімося всі! Давімо його!
У відрі раптом стало темно. Хтось нахилився над відром й засміявся:
– Таки правду кажуть про крабів. Ще не обманюють підручники з біології. Відро дійсно без потреби закривати було. Вони реально навалюються на тих, хто відчуває небезпеку. Сили, що могли б піти на спільний порятунок, вбухують в те, щоб пригнітити тих, хто сигналізує про халепу. Молодці які. Ну, що до готування вечері?.
© Катерина Когут, 02.12.2023 “Казочка про крабів” з циклу “Легенди землі приречених”