Цьомаю в щічки всіх, хто сьогодні вирішить потрудитися у самопізнанні. А займатимемося сьогодні наступним.
Попри те, що страх безгрошів’я є домінуючим у сучасної людини і теми розмов крутяться навколо них, спроби розібратися із тим, що це за звір за такий, наштовхуються на шалений опір підсвідомості. Особливо у українців. Адже в колективні пам’яті є і розкуркулення, і численні випадки раптового знецінення коштів.
Тож коли відчуваєте тривогу при осмилення питань фінансів, то маєте розуміти, що піднімаєте пласти досвіду і власного, і попередніх поколінь. Задля вироблення іншого, вірного ставлення до природи грошей.
Класно Нікола Тесла сказав. Нагадаю, абсолютно непересічний винахідник. Котрому через Боговидіння Принципів Світобудови вдалося випередити час і мисленням, і плодами праці.
“Гроші не можуть замінити того, що вклав у людину Бог, але вони можуть засліпити, зачарувати, підкорити своїй волі”.
І так воно і є. Отож задача наша – позбутися як зневажливого ставлення, так і обожнювання. В ідеалі – відкрити інші, більш Досконалі Божі Інструменти для взаємодії із реальністю.
Сьогодні про знецінення та підміну понять поговоримо. Тож відразу до справи)
Практика 1. Ми з вами записували днями різні фрази про гроші? Виявилося, що наша підсвідомість просто напхана різними висловами про гроші. Які промовляються як певна істина. Хоч більшість із них на практиці виявляються далекими від життєвості.
Ми старанно пригадували всі приказки про них, притаманні нам та іншим людям висловлювання, які ми знаємо і вживаємо щодо грошей.
Кілька загальноуживаних висловів ми розглянемо прямо зараз. Щоб на власні очі переконатися, як сильно впливають подібні стереотипи на людей. Як відбулася підміна понять.
Всі чули фрази типу “Рахує копійки”, “Заробляти копійки” тощо. Так кажуть, коли хочуть показати дуже низький рівень доходів, підкреслити скупість тощо. І відразу до практики.
7 років тому я просила людей для експерименту розплатитися в магазинах монетками. Зробити це кілька разів підряд з різними касирами і продавцями. Відстежувати реакцію касира на оплату копійками і відчувати свої почуття і відчуття.
Просила рефлексувати,чи просто/складно було зважитися на такий досвід? Наскільки легко/важко було очікувати, доки касир перерахує монетки? Чи важливо було, що подумають про ваше фінансове становище люди в черзі? Записували спостереження до блокноту.
Розповідала тоді й про те, що мій досвід оплати копійками приніс мені багатий улов вражень. Реакціями касирів були і жалість, і зневага, і подив. Звичайно, зустрілися і люди, які були просто вдячні за покупку. І формою оплати особливо не парилися)
Зараз такий досвід є фактично неможливим. Адже за цей час копійки почали забирати зі вжитку. Округлюють ціни.
Чому така увага до копійок? А тут криється дуже важливий момент. Первинно монети були золотими. Потім стали ще срібними, але то значно пізніше.
До слова, златник, який карбували на території українських земель часів князя Володимира Великого містить тризуб. Додам зображення в коментах. У наросійців, якими ще не штиняло на Землі, коли в тут вже була Церква з юліанським календарем та золоті обігові монети, карбування золотих монет почало відбуватися лише у 15 столітті. Ці знання необхінні для позбування меншовартості й отряхування зі свідомості ляпотиння блохерів про “російськість усього”. Вони нічого свого не мали і не мають. Крали і крадуть.
Але далі про монети. Якщо ви читали розповіді попередніх поколінь, то в розповідях про колядування могли зустрічати, як раділи малі колядники, отримуючи “золотий”. Є навіть відображення таких речей у текстах самих колядок.
Отож ставлення зневажливе виникало до монет поступово. Викривлюючи при цьому взагалі ставлення до грошей. Адже найдрібніші з копієчок – це все одно молекули та й атомів грошей)
Неодноразово доводилося бачити ситуацію, як люди викидають копійки прямо на вулиці. Зневажливе ставлення до дрібниць визначає наші взаємини з чимось в цілому. Тому з сьогоднішнього дня ми з вами починаємо відчувати більшу повагу до копієчок. Пам’ятаючи, що всі вони – частинки нашої валюти, яка є ознакою існування держави. Часточки добробуту нашої з вами країни.
Практика 2. Беремо в руки монетки, роздивляємося їх, зважуємо у руці, відчуваємо їх на дотик. І викликаємо в собі нові почуття до них – повагу і вдячність. Розуміючи, яку важливу роль вони виконують. Без поклоніння і культу. Тільки щирі почуття. Просто крапельку поваги. Або хоча б менше зневаги для початку – у кого як вийде)
Практика 3. Роздивляємося власні руки. Особливо долоні. Руки людини – це не просто пара кінцівок. Це канали отримання та давання. Хватальний рефлекс – один з перших, які виникають у немовлят.
Руками ми беремо та даємо. Торкаємося, обіймаємо. Б’ємо при потребі. Зачерпуємо воду. Зцілюємо руками.
Стиснімо одну руку в кулак. Спробуймо всунути туди щось. Вийде? Ні. А у відкриту долоню? Так.
Це також унаочнення закритості та відкритості свідомості. Вона має вміти бути і закритою для маніпуляцій, і відкритою для впускання Божих Підказок. Закостенілість в якомусь одному положенні – це неживість.
З розчепіреної долоні все виливатиметься й висипатиметься. Тримання рук виключно в кулаках суттєво обмежить їхні функції.
Зробимо тест на рівень життєвих сил. Почергово утворюємо кільце з великого пальця та інших. А іншою рукою пробуємо кільце розірвати. Що легше це вдається – то нижчий рівень. Що складніше – то рівень життєвих сил вищий.
Тепер погляньмо знову на долоньки. Відчуймо як в центрі кожної з них розливається посмішка. Спробуйте протягом дня час-від-часу спонукати свої долоньки всміхатися. Відслідковуйте, як змінює це ваш стан, як впливає на працездатність, на смак того, що їсте чи п’єте.
Продовжуємо малювати малюнки. Робимо тілесні практики з попередніх матеріалів. І щоденно знаходимо за що сказати “Дякую!Дякую!Дякую!” або “СпасибіСпасибі!Спасибі!”
Дякую за Вашу увагу) Гарного плідного самопізнавального та діяльнісного дня!
© Катерина Когут, 2016