Як пам’ятаєте, ми залишили Смерть тієї миті, коли Вона з-за кута будівлі вглядалася в натовп, який гнала Брехня в Її напрямкові. Щоб змусити Смерть їх забрати.
Робити було нічого – Смерть вийшла зі схованки і гукнула до Брехні:
– Куди це ти розкочегарилася? Не Мене шукаєш?
Брехня зупинилася. Її очі зміїно заблищали:
– Та Тебе всі вже обшукалися. Наші господарі вже думають, що Ти їх ошукати вирішила із виконанням домовленостей. Тож наказали мені власноруч відвести до Тебе оцих. Й нагадати, що маєш їх забирати. Та всіх наступних. Роботи буде багато.
Смерть роздивлялася Брехню:
– А ти все дебелієш. Розгодували тебе, дорогенька. Груба така зробилася. Ані краси в тобі не залишилося, ні вишуканості.
Брехня трохи знітилася, а потім махнула рукою:
– Без різниці. Я зараз поза конкуренцією. В моєму підпорядкуванні всі можливі найвищі чини. Яка різниця, як виглядаю. Я – зірка. І взагалі – чого розбазікалася? Сказала Тобі – забирай цих.
Смерть вдавано байдуже повела плечем:
– Куди вони подінуться? Ти їм задурила голови, очі духовні засліплено, а фізичні – вловлено. Ти краще скажи, чого ти тут права качаєш? Хто ти така, щоб Мені вказувати? З новітніми темними все ясно – справді мала необережність дещо їм пообіцяти. А ти тут до чого? Хто тебе наділив повноваженнями? Смерть має особливий статус.
Брехня зареготала:
– Ти щось переплутала, маленька. Забула про субординацію. Про черговість появи. Ти виникла після мене.
Смерть хотіла заперечити та Брехня зробила Їй жест замовчати:
– Пригадай, з чого все почалося. Адам і Єва послухалися Брехні. Вони бачили на власні очі Світобудову. Були гармонійними із тим, що їх оточувало, без спроб щось переінакшити. Адже бачили Досконалість й Премудрість навіть у тому, чого не могли зрозуміти. Та потім спожили те, що їм здалося солодким на смак. Щось, що мало вигляд “логічності”. І тільки тоді з’явилася Ти. Бо вмерло їхнє правдиве бачення.
Раптова здогадка осяяла Смерть:
– Ось чому бачу зміїність і в ході твоїй, і в усмішці!.. У тебе лише подоба жінки!..
Брехня задоволено засміялася:
– Так, про прикид доводиться дбати. Справжній вигляд багатьох насторожує.
Смерть зробила ще одну спробу:
– Але ж коли закінчаться люди, закінчиться все. Новітні темні воліють Небуття для усього. Тебе це не бентежить? Ось я в шоці вже якийсь час. Забирати інших – це одне. Та закінчитися самій – це інше. Мене грець починає хапати щойно про це подумаю.
Брехня посміхнулася:
– Дорогенька, Брехня – це фантом. Мене і так немає. Реальною стаю лишень тоді, коли проростаю в чиємусь світоглядові. Дуже люблю, коли діткам з дитинства невірні установки вкладають батьки чи й ті, хто їх виховує. Такими живлюся. Вони несуть мене, дають мені ставати впливовою. Хранителі світу володіли важелями стримування. Їхня сила була не в людській логіці – випливала з Таємничої Світобудови. Їх було звести настільки ж солодко, як і Адама з Євою. Щоразу регочу, коли вони лютують на те, що було їхньою зброєю та щитом, на те, що продовжувало час для світу.
Брехня поправила зачіску:
– Працюй, дорогенька. Мені теж час бігти. Бо, на відміну від Істини, не можу дозволити собі мовчати. Адже потребую постійного підтримання. Інакше зникну. Очі вловлено, волю приспано, серця засліплено. Але все це все одно є в людях. І якоїсь миті може активізуватися. І тоді люди звільняться з полону й всі зусилля новітніх темних розлетяться на друзки. А цього не можна допустити. Ця Битва має бути Фінальною. Скільки можна вже бути людству. Досить. Ці ні на що не годящі. Розгубили все, що надбали попередники. Не прощаюся. Закочуй рукави – косяками тобі підганятимуть.
Смерть дивилася, як Брехня впевнено крокує. Тим шляхом, що колись, до зведення людей звався “шляхом Правди”. Природою Смерті є скидання покровів й обгорток. Зараз вона бачила Брехню у її справжній подобі:
– Ти їси власний хвіст. Й в результаті пожереш себе своєю ж горлянкою. Питання в тому, скільки зітруться з Книги Життя. Але ти дійсно вичерпна.
© Катерина Когут, 27.11.2023 “Черговість появи” з циклу “Легенди землі приречених”