Немає важчого тягаря за гріх нерозкаяний. Який ми не визнаємо. У якому не вважаємо за потрібне каятися. Не розкаюємося, бо горделиві. Для очищення ж душі потрібні смирення. І ще Любов. Куди ж без Неї?..
Лихий підкидає думки лукаві, які так солодко затьмарюють. Каже, “а що інші такого не роблять – роблять звісно”, “а що тут взагалі такого?” тощо. Він подбав про те, аби в світі багато хиб стали узаконеними, звичними. Щоб людина не помічала їх у собі і не боролася з ними. Типу “всі ж так роблять”. А ще потурбується, аби в оточенні людини знайшлися ті, хто приспить голос совісті.
Слова “немає людини, щоби жила і не згрішила” використовуємо як індульгенцію. Мовляв, я – людина грішна, то чого ж від мене подвигів чекати. Така позиція спричиняє те, що вчиняємо кепське і живемо без гризіння сумління. Тільки от як живемо..
А коли хтось нам на хиби вказує, ворогуємо з ним. Враг Людський подбав про те, аби ми були гоноровими та гнівливими. Як це так – МЕНІ хтось вказав на те кепське, що чиню. Та нехай на себе подивиться – теж мені!..
Бог істинно добрий та милостивий. Не бажає нічієї загибелі. Хоче, щоби всі спаслися. Тож дарує нам час. Ми ж часто сприймаємо відстрочку як безкарність. Тож продовжуємо робити прикре. Провокуємо – типу “ну, що мені за це буде”. І отримуємо закономірні наслідки своїх діянь..
Шаліємо ТУТ, не думаємо про ТАМ. А що буде з душами гордими на митарствах? Коли вони ще тут духами темряви обсілися і не бажають з ними прощатися.. Добре, коли мають сильних заступників на Небесах. Людей із особливими заслугами перед Богом. Які зможуть сказати щось на їхній захист. А як бути тм, хто таких заступників там не має?
Добре, коли за людину молитимуться ті, хто лишився у світі. Родичі чи близькі. Чи просто небайдужі. А як бажаючих не виявиться? Про спасіння наше дбати ніхто інший не змушений. І любити нас ніхто не мусить. То дар, якого ще достойним потрібно бути. Ми ж часто не цінуємо тих, хто нас щиро любить.
Зате ми постійно в думках тримаємо тих, хто нас чимось образив. Чогось не дав. Щось забрав. Не вчинив так, як би нам сподобалося. Чого ж думати про тих, хто нас любить? Вони ж не становлять загрози для нас. І здобувати їхню прихильність вже не потрібно. Тож вони чекають, коли ми знайдемо на них час.
Та Любов – сила. Немає у ній слабкості. Коли ми слабуємо у любові, значить щось сприймаємо невірно. Десь хибимо, заплуталися. Люблячий же – він вселюблячий. І всепрощаючий. Ще смиренний. Тому і всеперемагаючий. Не слабкий Істинно Люблячий – Всесильний.
Цілую, лЮблю) Благословенного вечора і доброї нічки!
© Катерина Когут