Інтуїція розглядала вогонь, котрий тримала в руках. Раніше яскравий й нетьмяніючий. А зараз ледве тлів в її руках. Доводилося боронити його від найменшого вітру, пильнувати, щоби не згас зовсім.
Вона трималася рукою за горло. Спробувала щось промовити. Вийшло не дуже – голос було зірвано. Звук був чимось середнім між скрипом та хрипінням.
Руки були в мозолях, що здерлися і перетворили шкіру на місиво. Плечі дуже боліли. Слід було зупинитися й подумати, що робити далі.
Колись люди вважали її незамінною. Розуміли, що пропадуть без чутливості до сигналів та підказок від Бога. Старалися розвивати власну здатність чути та сприймати, вірно інтерпретовувати.
Вона несла людям Божі Осяяння, досконалі рішення для проблем. Освітлювала земний шлях. Допомагала знайти потрібні ключі.
В її руках були нитки простору й часу не для владарювання ними, не для смикання. Задля точного вловлювання повідомлень, котрі мала передати.
А потім з’явилися вони. Новітні темні. Котрі почали цілеспрямовано розламувати світ, називаючи це “деконструктивізмом”.
Вони ламали Основи. Їздячи по вухах, що світ та людство – це “дещо застаріле”, котре “слід зламати, щоб прийшла досконаліша форма Буття”.
Людей розхитували, вкидуючи новини, спростовуючи їх. Змусили втомитися від адреналіну й хотіти просто вимкнутися, щоби все просто скінчилося.
Так досягнули мовчазної згоди людей на знищення. Нечинення опору. Пасивне безвольне спостерігання.
Запитаєте, а чому Інтуїція мовчала? Вона не мовчала! Ці кілька років кричала й калатала у всі можливі дзвони. Та новітні темні добряче попрацювали, щоб люди не почули.
Перше – це присадили людей на заспокійливі. Навчили “лікувати” тривогу замість розбиратися із сигналами, які вона намагається донести. Адже це щось типу сигналізації, котра войлає, коли відбувається щось таке, на що варто звернути увагу.
Вона зітхнула, пригадавши перетворення людей на овочі силою вживаних засобів. Втрата чутливості не лише не хвилювала їх – була принадною та бажаною. Її розпіарювали й рекламували.
Здатність відчувати небезпеку – навпаки обсміювали. Радили “лікувати нерви”, не довіряти собі, а вірити головам, що несли маячню з екранів.
Стало темно вдень. А люди не помічали того. Світом двигтіло та гуркотіло від ламання його, а вони затуляли вуха. Тікали в гортання стрічки, бездумні дії, в алкоголь та інші дурощі.
Інтуїція будила їх посеред ночі. Тряхала за плечі. Просила – моліться! Та більшість просто переверталися на інший бік – не сирена, то типу “можна не прокидатися”.
Допоки Хранителі світу стояли на Особливих Добах й боронили 7-ме січня попри профінансоване глузування, їй було легко достукатися. Простір був чистішим навіть при тому, що Хранителів ставало все менше й менше.
Та коли цьогоріч відступили останні, пробитися крізь ефір стало фактично неможливо. Ангели втомлювалися настільки, що крила вже човгали землею. А результат діяльності був мізерним.
Люди й самі підсвідомо відчували наближення точки неповернення. Адже одні застигали, ніби вівці в очікуванні забою, а інші розливалися люттю. Агресували, не розуміючи, що їх так розгнівило.
Слід було з кимось це обговорити. Інтуїція згадала про Морфея. Подумалося, що, може, разом щось зможуть вигадати. Часу залишалося все менше.
© Катерина Когут, 16.11.2023