Фантазія поглянула на залишки того, чим колись була. Нестерпно опинитися знеславленою після тисячоліть шанування. Не виключено, що саме її зірковість стала причиною того, що сталося потім.
Кохана Інтелекту, гід у Мудрість. Колись вона окрилювала та надихала. Допомагала виходити на рамки уявлень, піднятися над ситуацією й відчиняла двері винаходам. Тому її всіляко стимулювали, розвивали, заохочували ставати все більш барвистою.
Вона єднала закоханих, що в силу якихось обставин були роз’єднаними. Завдяки їй вони одне одного могли торкатися цілунками. Бачити, розмовляти.
Тепер же вона стала непотрібною. Небажаною. Адже асоціюється лише із психічно хворими та їхніми галюцинаціями. З видаванням бажаного за дійсне. І тому людям зараз дуже сутужно.
Зараз вже фактично не пам’ятають того, що колись означало її ім’я, котре зараз використовували для знецінення чогось, як і слово “міф”. А колись значення її імені було – Показувати Світлом. “Те, що світить, сяє, являється”.
Її призначенням було показати людині дорогу й дверцята у інші світи. Підсвітити стежинку. Спочатку провести кімнатами вигаданих речей та явищ, щоб потім підвести до світу Невидимого. Реально існуючого.
Як з нею боролися? Вона гірко зітхнула, пригадуючи. В грудях стиснулося від спогаду про те, що відбувалося цими роками.
Спочатку пішли фільми, де фантазія з плідного процесу почала показуватися виключно нездоровим заняттям. Мріяння стало цькованим. Оголошене пустим витрачанням часу.
Дітям вручили до рук такі іграшки, які більше не потребували додумування. Були типу настільки досконалими, що з ними насправді нічого не можна було робити. Лише сидіти й дивитися, як лялька каже запрограмовані фрази чи літак на пульті керування літає, як йому вкажуть.
Фільми, мультфільми робили такими, щоби повністю заполонити внутрішній простір. Щоби думка, свідомість не працювали. Просто споживали готовий продукт.
Найгірші справи були із тілесною любов’ю. Цього на екранах стало стільки і такого реалістичного, що люди припинили кохатися. Стали перенасиченими нав’язаними їм картинками. Аж до такого дійшло.
Зміліли вірші. Оповідки втратили барвистість. Слово стало зацикленим, бо садочки думок стали куцими, однотипними та підстриженими на один манір. Нові “ідеї” почали виникати не активністю інтелекту й душі – дією наркотиків.
Все кричало роздмуханою люттю, апелювало до примітивних емоцій. Вмістом фантазії стали виключно вмонтовані туди страхи та викривлені уявлення. За які смикали маніпулятори.
Там оселилися спонукальники до покупок та інших витрачань коштів. Нашвидкоруч зліплені псевдосвітоглядні установки. Все для того, аби захаращити вхід до Незримого. Щоби люди стали в’язнями чужих химер.
Вона міркувала, що робити. Потрібні були ті, хто знову рушатиме по відповіді у Невидиме. Не ті, хто пробуватиме гнути той простір під свої вже готові уявлення, а шанобливо прогулюватиметься між формами та образами. Терпеливо виглядаючи потрібний.
Раніше ними були Хранителі світу. Тепер вони виявилися зведеними. Опинилися в таборі тих, кому треба створювати “святкову атмосферу”. В когорті тих, чиє життя стало сірим і позбавленим глибини, а відтак потребувало все інтенсивніших розваг.
Ця обставина дошкуляла найбільше. Провідники РЕАЛЬНИХ Чудес на землю захотіли стати звичайними та зрозумілими. Самі відмовилися від СИЛИ, котра є прихованою від поверхневого ока в Особливих Добах в році.
За заповітом попередніх Хранителів Особливі Доби містили в собі Силу, міць. Могутність, владу, здатність перевершувати чиюсь силу, надавали вагомість та авторитет для вирішення ситуацій й впливу на них. Здатність, можливість понад можливе. Родючість, плідність. Розкривали можливості, потенціал. Надавали щось типу збройних сил, війська. Наявному ж військові – додавали потужності. Божою Силою підносили наявне у степінь.
Вони ж тепер, зведені новітніми темними, не просто відмовилися чи зреклися того, що мали пильнувати для себе і людства. А й агресивно заперечували; не хотіти знати. Відмовлялися, відхиляли, не бажали коритися пересторогам попередників.
Що було робити? Може, розсипати світом людей ключі? Різні. Щоб почали думати, а від чого це можуть бути ключі? А хто їх загубив? А що вони відкривають?
Великою ймовірністю було те, що сучасні люди не помітять. Настільки заклопотаними стали розуми, настільки сповненими стали страхами, люттю та тривогами. Але спробувати було варто. Часу на виправлення ситуації залишалося все менше. Світ біг вже не фігуральними – реальними тріщинами.
© Катерина Когут, 15.11.2023 “Правдива Сила” з циклу “Легенди землі приречених”