Нова серія “Хронік зростання архієреїв” починається з крупного плану архієрея. Видно, що засумував. Дивиться у вікно, зітхає.
А далі починається пояснення. Коли навчався в семінарії, духовне життя виглядало захопливим. Життєописи святих розповідали про неймовірні речі.
Та в його досвіді за всі ці роки нічого особливого не відбулося. Відтак Богослужіння стали видаватися муторною рутиною. Здавалися ходінням по колу.
З’явилися сумніви, чи релігія – це не пережиток в сучасному світі, де все втикане камерами й мікрофонами. Де ж ті Ангели зі Святими, коли жодного відеозапису з ними?.
Час було рушати на ранкове Богослужіння. Великий Піст же триває. Ще раз зітхнув і почав збиратися.
Все було, як завжди. Роками відточена послідовність рухів.
Раптом, стоячи біля Престолу, чує позаду чийсь захоплений викрик в храмі: “Він там!. Він там!. Погляньте! Він там!”
Запитав у когось, що відбувається. Щоб не озиратися.
Хтось виглянув і сказав, що якийсь волоцюга тикав пальцем у бік вівтаря і це викрикав. Архієрей вирішив, що то людина йому так зраділа. Ну, типу ж нічого дивного – завжди увагу людей привертає. Добре, що впізнають.
Пригадалося, як той же безхатченко днями до когось на Вечірні підходив. І теж щось викрикав. Все, як все. Нічому дивуватися.
Богослужіння завершилося. Вийшов з храму із черговим підтвердженням, що типу нічого особливого не відбувається. Мав справи. А потім приліг подрімати перед Вечірнею.
Ангел вирішив скористатися моментом і дещо пояснити. Каже:
– Вважаєш, що “нічого особливого нині не відбулося”? А тепер поглянь, що приховалося від твоїх очей.
Архієрей бачить храм. Себе у вівтарі. Бачить безхатченка, що стоїть і щось говорить до ікони з Архистратигом Михаїлом. Вже збирається йти надвір.
Як раптом кидає погляд в Царські Врата. Завмирає.. Починає викрикати: “Він там!”
Архієрей переводить очі в тому напрямкові і бачить.. Сліпуче Сяйво у вівтарі.. Яке жодним чином не помічають ті, хто там. Бо жмурилися б, якось би реагували..
Трошки сфокусувавшись, стає здатним сприйняти, що Світло має обриси.. Крила, обладунки, меч..
Архистратиг у вівтарі!. Безсумнівно Він!.. Ось кого бачив той чоловік!..
Ангел не дає йому залипнути в спогляданні і каже:
– Роздивися уважно того безхатченка. Бачиш, очі, немов у дитини. Він має чисте серце. Тому здатен Бога бачити, і Святих, і Ангелів. Але не лише це важливо в його випадкові.
Архієрей бачить тепер момент, коли той підійшов до когось з тих, хто молилися, й викрикав. Повністю розчути виявилося важко. Але кричав, що “їх тисячі тут, що усіх не вб’ють”.
Ангел пояснює:
– За чисті серця слугам одвічного ворогу роду людського призначена велика нагорода. Йому зимно ночувати на вулиці. І лукавий намовляє його “зігріватися” пійлом. Й тоді опановує його, починає промовляти його вустами. Ті крики від імені бісів були, котрим щира молитва в храмі дошкуляла.
Смикає архієрея за рукав:
– Поглянь на очі його зараз.
Той вглядається і аж відсахується. Автоматично хреститься. Очі дуже моторошні. Ніби геть не його.
Ангел підтверджує вірність спостереження. Говорить:
– Вірно помітив. Коли небожа сила відійде від нього, то очі знову будуть людськими. Що перехрестився ти вірно. Зараз покажу чому.
Архієрей бачить, що людина, до якої той викрикав, робить хресне знамення. І це утворює.. Могутній Сяючий Щит..
Потім ще хрестить того чоловіка. І щось темне в нім стає ніби зв’язаним. Ого!..
Ангел бачить подив архієрея і всміхається:
– Отакі от “звичні” речі щоденно проходять повз твою увагу. Вимір Господніх Таємниць, Чудес потребує відчинених вікон свідомості, розплющених духовних очей. Розумієш?..
На тому і прокинувся.. Ой, вже скоро ж Вечірня..
Далі буде
© Катерина Когут, 16.03.2023