Ну, нарешті!.. Ось вони – монахи, про яких їй говорив син. Довгенько довелося на них чекати..
- Де ж ви ходите? – звернулася вона до них. – Я вас давно вже жду. 5 місяців на вас тут чекаю.
Монахи перезирнулися і здивовано дивилися на жінку у чорній хустині, яка несподівано до них заговорила, коли вони спустилися з гори. На якій відлюдно жили в палатці і молилися. Хотіли там започаткувати свій скит. - Перепрошую, – відповів один з них. – Ви нас знаєте? Вам хтось розповів про нас?
- Так, мій син.
- А де він?
- Саме йду від нього. На цвинтарі. Щойно була на його могилі і запитувала, де ж ті монахи, яких ти мене просив дочекатися?
Розуміючи їхній подив, почала розповідати.
Її син мав такий дар, що малював ікони. Розписував храми. Вирізьблював іконостаси. Робив купола.
Одного разу, коли він працював над розписом Собору і писав ікону, раптом почув голос десь за плечима. - А кого ти малюєш, Вікторе?
- Господа.
- А звідки ти знаєш, як малювати? Звідки знаєш, як Він виглядає?
- Як мене вчили. І як я сам відчуваю.
Озирається і бачить – Те Обличчя, яке він малював!.. Саме із таким Обличчям стоїть Господь і Дивиться на нього.
Господь сказав, що забирає його. Чоловік запротестував – мав двох синів. Одному тоді було близько 7-ми, іншому біля 5-ти років. Та й робота над храмом була ще незакіченою. Господь запевнив, що Подбає про них і Сказав чоловікові, що той має робити. Розповів, що на той час, як Забиратиме його, робота над храмом вже буде завершеною. Адже відбудеться це на Свято Юрія Переможця. - Там у Нас теж для тебе є робота, – сказав Господь йому наостанок.
Робота над храмом справді прискорилася і благополучно завершилася. Віктор приїхав додому за кілька місяців до Свята і все розповів матері. Вона зачала плакати. - Не плач і не журися, мамо. – сказав син. – Така Воля Божа. Мої діти житимуть з тобою. Господь сказав, що дружина лишить їх майже одразу після того, як піду у засвіти.
Він вирізав собі хреста на могилу. Намалював на нього Христа Розіп`ятого. Віддав його матері і наказав наступне: - Ось ми тут будували мені хату. Мені вона не потрібна. Сини ж з тобою будуть. Прийдуть монахи сюди. Ця хата для них.
Монахи перезирнулися і збагнули, що така Воля Божа. Того ж дня спустилися з гори. Так і було започатковано їхній скит.
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких
© Катерина Когут