Одній дівчині пізно ввечері зателефонувала знайома. Із несподіваним і непритаманним їй проханням.
Попросила: “Якщо можеш, помолися, будь ласка, за мою донечку. Завтра операція. Вирізатимуть гланди”.
Першою реакцією було обурення. Чому не сказали раніше? Кому зараз дзвонити? І кого про це попросити? Хто ще не спить у цей час?
Дуже сильним було бажання відмовити. Сказати щось на кшталт, не повідомили раніше – розбирайтеся самі. Та слова завмерли. Щось стримало.
Тож буркнула: “Добре”.
Хотіла відкласти до ранку. Гланди – це ж не щось серйозне. Та на душі було неспокійно. З кожною хвилиною наростала не тривога – дивне відчуття, що щось може піти не так.
Намагалася мислити логічно. Та відчуття нікуди не поділося – лише посилилилося.
Чомусь згадалося, що дівчинка останнім часом безконтрольно користувалася компом. Їй полюбилися мультики про привидів, ігри з черепами тощо.
Знехтувавши гонором та правилами пристойності, дівчина розіслала повідомлення знайомим священикам і просто небайдужим.
Одна за одною полетіли відповіді. Люди дуже охоче відгукнулися на прохання помолитися за дівчинку. Дякували за довіру.
Наступного ранку вона пішла до Літургії. Написала ім`я дівчинки у записці. Жінка в лавці вперлася – аркуш має бути заповненим повністю. Відповідала неприязно.
“Прошу, віддайте терміново. Починається операція”.
Повагавшись, жінка прийняла записку.
Запалена свічка. Поставлена у підсвічник. Вистрибує з нього, описавши неймовірну дугу.
Друга спроба. Теж саме.
Тремтячими руками дівчина запалила свічку втретє. Вирішивши тримати її, доки триватиме Служба.
Тримала і молилася..
Раптом внутрішньому зорові відкрилася картина. Вона побачила дівчинку в палаті із лікарем та кількома медсестрами. Навколо них були якісь темні хмари. Сірі та бурі згустки чогось.
Картина виглядала моторошно.
Зненацька один за одним у тій кімнаті почали з`являтися Ангели. Це ж люди за неї моляться!..
Тож щойно лунала чиясь молитва – в палаті появлявся черговий Янгол. Через якийсь час кімната стала повною-повнісінькою Ангелів.
Сповнилася яскравим Світлом. І хмар там більше не було.
Вона бачила, що дівчинка посміхається. Лікар щось їй сказав. І розпочинає..
Зі споглядання висмикнув гучний спів хору.
Дівчина продовжила молитися.
Коли Служба добігла кінця, вона поглянула на свічку. Руки знову затремтіли. Оплавлений віск був у формі крила Ангела..
Через якийсь час їй зателефонували батьки дівчинки. Все пройшло добре. Швидко загоїлося, тому дівчинку зразу відпустили з лікарні.
“Відбулося щось дуже дивне. Вона ж у нас страшенно боїться лікарів. До істерики. А тут спокійно підійшла до лікаря. Сама дала йому ручку і пішла з ним. Навіть не озирнулася на нас. Ми в коридорі чекали”.
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких.
© Катерина Когут, 30.04.2019