Якось в храмі було Престольне свято. Народу традиційно зібралося чимало. Високоповажні гості теж не оминули подію.
Одна з прихожанок вийшла з церкви. Вже збиралася рушати по своїх справах. Раптом посеред подвір`я перепинила її літня жінка. Невеличка. Вбрана у світлий костюм та хустинку. І запитала, чи не знає вона, де могилка матушки місцевого священика. Чи не може показати їй?
Прихожанка здивувалася проханню. І відповіла, що, на жаль, не знає. Ніколи там не була, тому й показати не зможе. Знає лишень, що похована вона на цвинтарі, неподалік храму. Та він великий.
Бабця засмутилася. Сказала, що вже побувала там. Шукала-шукала. Але так і не знайшла. Подякувала і пішла собі.
Прихожанка вирішила розповісти про це священикові. Коли вони йшли до храму разом з іншими гостями свята, десь узявся соловейко. І заспівав. Це була дивина. Посеред великого міста почути спів пташечки, який зазвичай чутно лише вночі!..
Розмова із тією бабусею чомусь не полишала прихожанку. Здавалося, що не просто так відбулася ця зустріч. З цими думками вона заснула.
Прокинувшись, вирішила після роботи сходити на кладовище. На роботі не сиділося. Думки постійно кудись линули. Аж раптом виник поклик, що слід все облишити та йти вже. Бо можна спізнитися.
Поклик здивував. Навіщо це? Вона ж її навіть не знала. Як знайти її могилку?
Дорогою вона зайшла на базар, щоб купити живу квітку. І одразу натрапила на троянди, схожі на ті, що квітують біля храму. Взяла її. Відзначивши знову якийсь дивовижний збіг.
Підійшовши до кладовища, перехрестилася і увійшла на територію. На цвинтарі було незатишно. Якось моторошно. Стояв сильний каркіт ворон. Які ніби пересміювалися між собою, сидячи на високих деревах.
Пройшла одним рядом. Не ті роки. Де ж шукати?..
Вирішила йти в іншу сторону і молитися дорогою. І майже одразу натрапила на старожилку храму. Яка вже відвідала могилки родичів і поспішала до виходу. Це було щось справді неймовірне..
Жінка провела її і показала могилку матушки. Та пішла собі далі.
Прихожанка ж залишилася помолитися. І покласти квітку. Лише зараз роздивилася її добре. На пелюстках були краплинки роси. Дивовижно – вона чудово пахла.
Почала читати молитви, з тих які знала напам`ять.
Коли промовляла молитву до Богородиці, раптом заспівав соловейко!.. Вона підняла голову і побачила його на дереві, що росте поруч. Знову соловейко!.. Чи не той самий, що учора?..
Раптом відчула, що від того співу якось хороше на душі стало. І тепло..
Рідні і близькі, які вже у засвітах, якщо вам Бог благословив, моліть Бога за нас..
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких)
© Катерина Когут, 05.05.2019