Мізансцена. Перед дзеркалом. Старанно збирає волосся в охайний хвостик, щоби ніде не стирчало.
“Ні, Євангеліє вже точно втратило актуальність. Часи ж змінюються. А тут одне і те ж саме читай та читай.
От простий же приклад. Сам початок Благовістя, від Матвія.
А побачивши зорю, вони надзвичайно зраділи.
Тааак, дуууже багато радості. Особливо на Богоявлення було. А ще більше в Софії. Аж до спалахів блискавок з очей дійшло. Така надзвичайна радість була.
Тому не актуальне Євангеліє. Небесним світилам не радіють сучасні люди. Особливо деякі. Не ра-ді-ють..”
Апостоли тихенько перезираються. Андрій вказує іншим на запилючене Слово Боже на поличці:
– Бачте, яким шаром вже вкрилося.
Петро прикладає пальця до вуст, сигналізуючи, щоб слухали далі.
“От раніше досить було назвати своє прізвище і всі одразу – ого! Казали, що з таким прізвищем Сам Бог велів до Небес тягнутися. Я і потягнувся. Тим більше і зріст же дозволяє.
А тепер що? Представляєшся, і всі зразу – ага. Дивляться спідлоба. Чогось.
От за що мене не люблять?? Вигадали, що нібито мстивий і злопам’ятний. Та де ж це правда??..
Був би мстивий,то ані очей, ні зубів би не було вже. Бо ж око за око і зуб за зуб. А так усі на місці.
І де ж я злопам’ятний?. Я образ НІ-КО-ЛИ не запам’ятовую. НІ-КО-ЛИ.
Якась світла душа електронні записники винайшла для того, щоби все пам’ятати?? Що тільки не вигадають ті люди”.
Апостоли кличуть Іона Хрестителя. Бо ж найбільший з народжених жінками та типу ж відношення має якесь. Той поглянув і руками замахав:
– Ні-ні, ви мене у це не вплутуйте. Він новим йменням нарікся, то це тепер у нього якимось тригером є. І день Богоявлення пропонував із Різдвом об’єднати. В книжку пальцем тикав. Іоан Золотоустий йому теж не авторитет. Тому без мене цього разу.
Апостоли перезирнулися знову. Яків з Іоаном:
– Вогонь з неба теж, мабуть, не варіант??
Андрій махає рукою:
– Та ж хіба раз за цей рік таке було??. Та він що робить – до Господа кричить. Заводить оте – бо не хочеш же Ти смерти грішника, доки він не розкаявся. Обіцяє змінити ставлення до певних речей. Переосмислити їх. Той змилосерджується, бо Любить і ще вірить в людство. А на нас Свариться потім – Нагадує, якого ми Духу.
Петро чеше бороду:
– Тут щось кавернацьке треба. І часу ж у людства обмаль, щоб щось придумати. Та й ми з вами не з політтехнологів. Когось би з людей задіяти.. Та хто ж погодиться?? Сам Іоан Хреститель відмовився”..
Марафет закінчено. Волосся зладовано. Бороду розчісано. Проходить повз книжкові полички. Раптом Євангеліє бере і падає, і сильно вдаряє по тімені.
Здивовано айкає, чухає голову і піднімає Книгу, щоби поглянути, де відкрилося.
“і в ріці Йордані хрестились від нього вони й визнавали гріхи свої”. Хм.
Апостоли дивляться на Іоана. Того, який Богослов. Він розводить руками:
– Пробачте. Ну, не втримався. З Ньютоном же яблуко спрацювало. А цей йшов так класно. Гріх же було би не спробувати. Треба ж було про тригер якось натякнути, га?..
(мейбі, Далі буде)
© Катерина Когут, 14.02.2023