Людина часто прагне підтримки від оточення. Не отримавши очікуваної реакції, схильна розчаровуватися. Не реалізовувати власні таланти з дарами. Та яку функцію насправді виконують ці люди?
Пани Цевсефігня та Утебенічогоневийде, окрім численних розладів шлунково-кишкового тракту, ще мають схильність до манії величі – намагаються перебирати на себе функції Вищих Сил, наполегливо пророкуючи майбутній неуспіх.
Фокус у тому, що кожен бачить ситуацію зі своєї дзвінниці. Тому ображатися на критикана, що з його віконця він може розгледіти далеко не все, справа марна. Та чи варто його слухати, коли він видає свої припущення за істину останньої інстанції, випускаючи із своїх запальних промов фрази: “На мою думку”, “Це занадто сміливо для мене” чи “Мені просто здається, що”.
У чому різниця? Спробуй додати ці фрази до тих безжальних тирад, які розносили на друзки твої мрії та творіння. Овва! Замість категоричного “Це не працюватиме” з’являється “Я не думаю, що це спрацює”. Ну, і не думай собі! Нищівна критика стає звичайнісінькою чужою думкою. Пророкування перетворюється на чужі сумніви.
Не лінуйся і додавай подумки ці фрази до всього, що тобі розповідають про тебе ж. Це здатне чарівним чином змінити рамки твоєї діяльності.
Та є не лише це. Добродії Навітьненамагайся та Ценікомунепотрібно часто насправді виявляються твоєю обслугою – людьми, які виконують почесну місію, яку ти на них і поклав. Вони – твоя відмазка. Їхні слова, через які ти нібито не дієш, лише вуалюють справжній страх облажатися. Страх впасти в очах. Твій страх робити щось насправді дороге та важливе для тебе.
Робити щось небайдуже непросто. Адже окрім любові, яку ти вкладаєш в улюблену справу, необхідна ще сила духу, віра та впевненість у собі. Ти стаєш більш відкритим, коли робиш те, що подобається. Можливо, тому багато-хто обирає інший шлях – не той, який їм підказує власне внутрішнє “Я”. Віддають перевагу ілюзії безпеки перед задоволенням.
Тож вибір за тобою – втілювати бажане чи ностальгувати про це.
© Катерина Когут, 2015
