Невже пролетіла зі вступом? І доведеться змарнувати ще один рік?.. Стільки сподівань із цим було пов`язано..
З цими невеселими думками брела дівчина по розпеченому літнім сонцем асфальту.
Майбутню професію вона обрала для себе ще у 10-му класі. Низка подій допомогли їй візначитися із подільшим шляхом. Та мама була категорично проти. Воліла, аби донька допомагала із сімейним бізнесом. Тож наполягла, аби та вступала до економічного вишу.
Баталії тривали довго. Врешті-решт вона здалася і вступила туди. Звістка про це розстроїла її вчителів – дівчина навчалася з легкістю. Тож їм її майбутнє бачилося інакше.
Навчання, до якого не лежала душа, перетворилося на муку. Спочатку вона ще намагалася хоча би формально вчитися. Потім перестала відвідувати заняття. З рештою – забрала документи, адже не хотіла, щоб батьки витрачали на це гроші.
А потім не стало батька. Раптово. Однієї весняної суботньої днини. В той день хтось ніби вимкнув сонце і воно на тривалий час перестало світити для неї..
На похороні вона не плакала. Не могла дозволити собі цього. Обставини змусили бути зібраною.
Все відбувалося, ніби не з нею. Як у тумані. Люди, їх слова та обличчя. Одні змінювали інших..
Аж тут десь узявся поруч двоюрідний брат, з яким не бачилися тривалий час. Неймовірно схожий на її батька – і зовні, і характером. Такий же прямолінійний у висловлюваннях. Запальний у відстоюванні речей, у які вірить. Нелукавий – завжди говорить те, що думає.
Він запитав, що у неї з навчанням. Коли почув, що вона ніде не вчиться, розпалився. Сказав, що вона права не має марнувати такі здібності. Чихвостив її, не зважаючи на те, що розмова відбувалася посеред поминального заходу. Дивно, та це не образило її – привело до тями, мов відро крижаної води.
Слова западали в душу, вкарбовувалися в пам`ять. Різкі правдиві небайдужі. Вони запалили в ній згаслий вогонь. Змусили її багато переглянути у власному житті. У тому, яким воно стало.
Нічого нікому не сказавши, вона почала готуватися до вступу. Коштів на навчання у неї не було, тож лишався один варіант – вступити на бюджет. Місяць підготовки. Два іспити – письмовий з української та усний з біології.
Та спочатку її відправили на співбесіду, як і інших медалістів. Промаринували цілий день до вечора у задушливій аудиторії. Витримати напругу було непросто. Допомоги чекати було ні з відки. Тож згадалася молитва – “Отче Наш”. До Нього і почала звертатися подумки.
Екзаменатори відібрали трьох, а решті сказали прийти завтра на перший іспит.
На іспиті з української вона набрала максимальний бал. Вкотре подякувавши своїй шкільній вчительці за вкладене у своїх учнів.
Іспит з біології пройшов несподівано. Білет витягнувся чудовий. Всі питання добре підготовлені. Коли відповідала, екзаменатор схвально кивала головою. Жодних уточнюючих чи додаткових питань. Похвалила.
Погляд у список з результатами змусив похолонути все усередині – “задовільно”.. Як так?!.
Звернення до комісії. Вимога переглянути результати. Співчутливий погляд секретарки. Надія танула просто на очах..
Все скінчено. Лишається почекати кілька днів. І побачити остаточні списки. Тільки як пережити ці кілька днів?..
Ті дні вона молилася. Помітила, що молитва стала ревною. Вже не проговорювалася формально. Віри в успіх особливої не було. Просто потрібно було щось робити. А це єдине, що спадало на думку.
Вона вже засинала. Аж тут перед внутрішнім зором постало обличчя батька!.. Усміхнене таке!.. Неймовірно просвітлівше..
- Не бійся, доню! Все буде добре. Ти поступиш. Не переживай
- Та як же поступлю? Ти ж знаєш, як іспити пройшли. Знаєш?
Батько ствердно кивнув головою. - Це нічого. От побачиш, ти поступиш. Нічого не бійся. Тільки вір, – і додав ласкаве назвиськом, яким полюбляв звертатися до неї.
Відчуте схвилювало її і вона довго крутилася, лише під ранок заснувши глибоким солодким сном. Чомусь почуваючи себе захищеною.
Вивішення списків чомусь затримувалося. Минула година з того моменту, як вони мали бути на стенді. Пішла наступна. Напруга зростала.. Вже нічого не думалося. Свідомість злилася із тим чеканням.
Ось несуть!.. Вона ледь дісталася до них крізь натовп. Не може бути!!! Її ім`я у списках студентів!.. Вона вступила!..
- Вітаю! – почула вона збоку. Повернувши голову, побачила секретарку, яка приймала її заяву на перегляд результатів.
- Як це можливо? Чому я в списках? Там же було без шансів.
- Уяви собі, кілька людей з тих, що були зараховані, забрали свої документи. Обрали інші навчальні заклади. Тоді почали переглядати результати інших абітурієнтів. Дійшла черга і до твоєї заяви. Вони там довго радилися. Такі справи.
Побачивши, що очі дівчини сповнилися сльозами, секретарка додала:
- Чудеса трапляються. Коли людина цього справді потребує. Лише вір. Чуєш? Лише вір.
Рідні і близькі, які вже у засвітах, якщо вам Бог благословив, моліть Бога за нас..
Тільки правдиві невигадані історії істинно укріплюють віру. Це одна з таких
© Катерина Когут