Ангел вийшов погуляти,
крила й ноги розім’яти.
Бо лише саме сидіння
несе втому та дряхління.
До дерев Він прямував,
бо за ними заскучав.
Обійняв дубочок, клен.
Робить так з давніх-давен.
До берізки притулився,
сили цілющої напився.
Побачив любий свій горіх
аж зупинився і затих..
Що це таке?? Що з ним ся стало?.
Чому листочки поспадали?.
Непросто впали, а й скрутились..
Неначе чимось отруїлись..
Торкнувся гілочок, кори.
Ой, леленько! Та що ж робить?
Він чимось вкритий, захворів..
Забігав Ангел, затужив.
Що то і як це лікувати?.
Кого б про теє запитати?.
Не варять мізки в небезпеці.
Все є в Небесній же Аптеці!
Рецепт недуги лікування –
Любов’ю сповнене торкання.
Воно знеболює і жИвить,
вертає до життя змарніле.
Здається той рецепт простим.
Насправді ж зовсім не такий.
Люди Любові мало мають,
тож дотики і не зціляють.
Ширяють думкою в світах,
проводять час свій у страхах.
Тремтять за все, що не збулось.
Життя збігає й не жилось.
Коли ж Любові в серці повно,
вона палка та безумовна.
Й не десь увага по світах –
тоді й цілющий результат.
Приходив Ангел день-у-день.
Співав горіхові пісень.
Торкався Він любовно й листя
стало рівненьким, шовковистим.
© Катерина Когут, 16.11.2021